1

1

- Федокіє, вам треба залишити ці місця. - високий чоловік звернувся до вагітної молодої жінки.

- Северине,.. про що ти кажеш? - захвилювалася ця жінка.

- Ти же знаєш, що наша зірка помирає. А тобі вже час народжувати... Я хочу, щоб моя донька народилася у світі, який не погрожує вбити одразу після народження. Єдине моє прохання: назви нашу доньку Зоряна - на честь зорі, яка вб'є скоро цілу цивілізацію. І яка являється другою матір'ю нашої доньки, бо ми отримали цю дитину завдяки енергії нашої зірки, яка незабаром і забере усю нашу життєву енергію, яку раніше нам подарувала.

- А чому не можна нашу цивілізацію перемістити разом зі мною в інший світ?

- Бо наш час закінчився. І переміщення всього нашого народу буде несправедливою справою. Нас занадто багато, щоб ми вторгалися в іншу цивілізацію, гублячи її, щоб самим вижити. А для вас (тебе та нашої доньки) я зроблю виключення, за яке мене накажуть провидці, але я врятую вас, таємно, але врятую, не думаючи про наслідки, відповідаючи перед провідцями за свій вчинок.

- Полетімо з нами - і тебе ніхто не зможе наказати. 

- Я не можу кинути свій народ. І саме життя застосує справедливість по відношенню до мене. Саме життя мене провчить.

- Отже, саме життя накаже і нас, бо ми втечемо від своєї долі, яка все одно наздожене.

- Може тебе і так, бо ти погодишся на моє рішення. А ось доньку: ні, бо вона не обирала, все було вирішено за неї. І все буде зроблено нами, а не її діями. Вона не буде винною. Щастя не повинно її оминути. Наша цивілізація побудована на справедливості дій та рішень. Мабуть, ми щось зробили не так, що пророки руйнують нашу зірку. А може просто закінчився наш час. Бо у всього є початок та кінець. - пояснив Северин.

- Ти не прав! Я не згодна з тобою! Треба спробувати врятувати усіх! - вимагала Федокія.

- Але як? Врятувати наш народ, знищуючи землян? Справедливість нам помститься, та й самі земляні - сильна цивілізація, яка відповість нам на вторгнення. Навряд вони мирно дозволять нам жити поряд з ними, бо нас занадто багато. Їхньої планети не вистачить навіть для половини з нас. І це не враховуючи самих землян. Жодна планета не вмістить у себе стільки розумних істот, які продовжують своє життя до нескінченності. Щоб ми ужилися з землянами, треба домовлятися з ними заздалегідь, будувати космічні штучні планети для проживання на них, використовуючи метеорити з двох поясів астероїдів Сонячної системи. На це треба час, якого в нас немає. У нас є тільки час для вторгнення, яке я не дозволю. Бо справедливість нам все одно відповість рано чи пізно.

Федокія покірно вклонила голову.

Северин провів Федокію у таємну кімнату, яка відкривалася у стіні, та таємними ходами провів до помешкання, де знаходився рятувальний космічний корабель з рятувальною автономною капсулою.

- Я тебе кохаю. Хай у тебе все буде добре. - побажав Северин та поцілував свою дружину.

Федокія обійняла свого чоловіка на прощання та сіла у рятувальний корабель.

- Я налаштував потрібні координати. Тобі треба лише натиснути на "пуск", - а далі штучний розум усе зробить сам. Штучний інтелект вибере найкраще місце для приземлення, щоб можна було потім багато разів використовувати рятувальну капсулу як повноцінний рятувальний мобільний транспорт. У кораблі є все необхідне. По прибутті залиш усе у космічному кораблі. Навіть одяг зніми, щоб не відрізнятися нічим від землян. Зовнішністю ми особливо не відрізняємося, бо в нас спільні прабатьки. Землянє забули про своє коріння, але ми - ні. До того ж ми поважаємо та наслідуємо традиції роду. Тому живемо майже вічність. Прощавай, люба! Прощавай, доню!

Северин закрив космічний корабель.

Федокія натиснула на "пуск".

Стеля палацу відчинилася - і космічний корабель з вагітною жінкою всередині піднявся вверх, а потім стрімко полетів у заданому напрямку, долаючи спочатку гравітацію рідної планети, а потім проносячись через величезні відстані між світами.