РОЗДІЛ 5| Складне минуле

Ніч повільно поглинала хату, розмиваючи кути й розчиняючи кольори в темно-сині відтінки. УПА ішов швидко, щоб знайти Третього Рейха. Підлога скрипіла позаду нього, але організації було начхати. Він заглянув у гостинну, але на жаль, тої держави не було. Він навідався до кухні, вікно тьмяно відбивало ніч, на столі стояла чаша з остиглим чаєм. Третього Рейха не було.

Тоді УПА вийшов на подвір’я. Тиша і спокій в темному лісі були обтяжливими. Він збирався піти спати, але в коридорі зупинився перед останніми дверима. Перед тими, що вели до кімнати Третього Рейха.

Він приклав долоню до ручки, двері прочинилися з легким скрипом. Оком поглянув на державу, яка спала боком до стіни.

— Ах… Ти ходив шумно, як танк…чорт забирай. — його голос був сухим та трішки ламаним. Після скарг, він піднявся на лікоть. — УПА! Ти не чув про стукати?

УПА оком дивився по всім сторонам, хотів вже вибачитися, але Рейх зітхнув, і провів рукою по обличчю.

— Гаразд. Ти ще малий... — сказав уже тихіше. — Що сталося? Прочитав?

— Так, усі три.

Погляд Рейха зупинився на його пов’язці. Вона була темною, просочена чорною в’язкою рідиною, яка лишила скам’янілі сліди під екватором темної матерії. Його ліве око було червоне.

— Це що? — спитав коротко, і вже не був сонним.

— Я не знаю. Це було, коли я…

Не встиг договорити УПА, як Рейх промовив.

— Дай, — держава піднялася з ліжка. — Я просто витру.

УПА дозволив і тому Третій Рейх акуратно зняв пов’язку. Все ще під ним жевріла чорна пляма. Він поклав пов’язку на нічний столик, відкрив шухляду, витяг м’яку сіру ганчірку та дбайливо витер щоку.

— Ти плакав? — тихо спитав.

УПА знову не зрозумів. Рейх уточнив:

— Очі були мокрі? Серце боліло?

— Так, — ледь чутно прошепотів.

— Це нормально, — нарешті мовив Рейх. — Я здогадувався, що для тебе буде важко. Усе це надто нове для тринадцятирічного.

—  Мені... тринадцять? — УПА глянув на нього з подивом.

Держава кивнула.

— Так. Ти ще молодий і недосвідчений. Я не казав одразу. Хотів, щоб ти прочитав усе, щоб ми змогли поговорити далі.

Він вказав на простий стільчик біля столу.

— Сядь.

УПА слухняно сів. Його долоні, які дрібно тремтіли, старався стиснути їх на колінах.

— Твоя сестра з моїм союзником. З СССР, — почав Рейх. — Вона з ним у союзі, але недобровільно. СССР використав на неї препарат, який стирає пам'ять, і тепер вона думає, що залишилась там добровільно. До речі, їй шість, — додав він тихо. — Щодо ваших родичів, був один батько. Поводився з вами жорстоко. А смерть його, жахлива. 

Третій Рейх встав з матраца, та продовжив розповідь.

— Ти не мав друзів. Ні союзників. І навіть не знав любові. У тебе є лише сестра — Україна.

— Можна я побачу її?

Третій Рейх на мить замовк. Потім повернувся до дверей мовчки.

— Зачекай.

Він вийшов із кімнати. УПА сидів нерухомо, немов кам’яний. Минуло кілька хвилин, як Рейх повернувся і простягнув йому розгорнутий, забитий журнал.

На лівій сторінці була фотографія. Блакитно жовта країна з коротким голубим волоссям, із зеленими очима, а на ній зображена світла вишиванка, вишита білими хрестиками. УПА довго дивився. Уява, що досі була примарною, нарешті знайшла форму. Образ, у який можна було вірити.

— Ти на найнижчій категорії, — озвався Третій Рейх. — Але на правій стороні твого обличчя є те, що може змінити твій статус. Ти зможеш дістатись до неї. Але тобі потрібно багато часу, сили, знання мов та зброїв.

УПА не витримав. Сльози знову з’явилися на очах, та він не ховав їх.

— Я хочу якнайшвидше навчитися цьому всьому. Хочу знайти її. Я зроблю все. Лише навчіть мене.

Рейх кивнув задоволено.

— Добре. Тримай, — він подав йому ту ж саму тряпку.

УПА прийняв її мовчки.

— Дякую... — ледь чутно прошепотів він.

УПА трохи заспокоївся а долоні ніби більше не тремтіли. Він підвів око. А тим часом Третій Рейх обережно вдихнув, а тоді сів навпроти.

— Знаєш, я не зможу тебе тримати у своїй хаті цілу вічність. Скоріш за все ти не помічав, що живу я бідно. Насправді я не живу розкішно порівняно з іншими істотами. Мені тяжко навіть прокормити себе. Тому… ти не зможеш жити тут просто так.

УПА здивовано нахилився вперед.

— Я не можу залишитися тут? Просто так?

— Так, — відповів сухо Рейх.— Ти хочеш знайти сестру, навчитись зброї, дізнатися, як працює твоя сила, відкрити правду про себе. Усе це можливо, якщо ми будемо працювати разом.

— Разом? Ви хочете, щоб я... щось робив для вас?

Третій Рейх витяг шухляду столу та обережно дістав звідти товсту папку. Витягнув один з документів, розгорнув і знову подивився на УПА.

— Мій союзник... той, у кого твоя сестра, має препарат, який стирає пам’ять. Я тобі раніше про це розповідав, але я дещо від тебе приховував. Насправді, я хочу дістатися до рецепту цього препарату. Але він звичайно не довіряє мені. Ми з ним… маємо надто різні погляди на життя.

— Ви не вважаєте його союзником? — несміливо запитав УПА.

— Він все ще мій союзник, але я його просто не поважаю, — відрізав Рейх. — Він для мене… занадто жорстокий. Я хочу мати цей препарат, щоб відчувати себе… безпечніше та використати це на благо. А тим мені з цим допоможеш. Повір… ти станеш сильнішим за мене та навіть за СССР і зможеш дістатися до своєї сестри, якщо ти будеш співпрацьовувати зі мною.

 — Я згоден, — рішуче сказав він. — Якщо це допоможе мені дістатися до неї, то я зроблю все.

Рейх уважно подивився на нього, ніби оцінюючи, чи він правду каже. Потім мовчки підсунув папірець і чорнильну ручку. Вгорі паперу великими літерами було написано:

«ДОГОВІР ПРО ДВОСТОРОННЮ СПІВПРАЦЮ»

— Один пункт, — сказав Рейх. — Якщо хтось із нас зруйнує домовленість, то той автоматично підкоряється волі іншої сторони. Без права відмови.