РОЗДІЛ 4| Впізнання світу

Ранок, наступний день.

Кімната була сива від пилюки, крізь напіврозсунуту штору ледь пробивалось розсіяне зимове світло. Диван скрипів під ним. Він був не новий, але м’який. Йому досі було дивно від комфорту. Віе ще не звик до тепла, бо його тіло пам'ятало саме лісовий ранок, де він спав на дереві.

УПА лежав з рукою під головою. Його довге, розтріпане волосся спадало на обличчя, а повіки лишались важкими, ніби милуним днем займався лише безперервним читанням.

Простий звук у двері розвіяв сон.

Він неквапливо сів, змахнув волосся з очей і ковзнув поглядом по кімнаті. Все здавалося наче чужим, але вже знайомим. Стара тумба з напівзасохлим вазоном та полиця з якимось барахлом, який втрачав колір під пилом. І все ж, у цій маленькій кімнаті відчувалося тепло, яке змусило УПА трішки посміхнутися. Маючи досвід в лісовому житті, він був вдячний, навіть за таке.

Нехотячи, він звівся з дивану, ступив на килим та підійшов до дверей, щоб прочинити. 

Третій Рейх стояв рівно із рівноважним обличчям та з руками за спиною. 

— Доброго ранку, — сказав він стримано.

— Доброго… — повторив УПА хрипло, але щиро.

—  Час снідати, — мовив Рейх. — А потім... я відкрию тобі бібліотеку. Вона поруч, за кілька дверей. Думаю, настав час, щоб ти почав дізнаватися більше про цей світ.

УПА кивнув, відвертаючись на мить у бік. Він пам’ятав ті двері. Вони були високі та темні, як увесь інтер'єр в хаті . Він пробував учора відкрити, але двері не піддалися.

— Вони ж не відкриваються, — обережно сказав він.

— Так. Але я маю ключ, — відказав Третій Рейх просто, ніби це було дрібницею. — Відкрию, коли поснідаєш.

— Добре — промовив УПА повільно.

І в ту мить він поглинувся думками.

«Чому ж тоді двері замкнені? Чого там такого, що її потрібно приховувати від мене?» Але він не наважився поставити це питання вголос.

Він не хотів проблем. Ще рано.

УПА лише кивнув та прийняв. Він про ці двері старався забути, бо для нього їжа, це як привілегія, тепло також а в бібліотеці можливо там щось знайде для себе. 

— Спускайся, — сказав Рейх коротко й рушив униз дерев’яними сходами, які скрипіли під ним.

А УПА провів господаря поглядом та ще трохи постояв на порозі.

ꕥꕥꕥ

УПА і Рейх стояли перед дверима, що вели до бібліотеки. Держава повільно витягнула з кишені ключ. Він був невеликий, золотий та із ажурною голівкою у формі лілії. УПА, стоячи збоку, мимоволі нахилився ближче й запам’ятав ту форму.

Замок клацнув і двері повільно прочинились.

Бібліотека була простою та затишною. Дві стіни вкривали книжкові полиці до самої стелі, заповнені книгами різного віку й вигляду. В кутку кімнати був письмовий стіл зі старим стільцем, де на столі була свічка. А навпроти дверей були два вікна, яких прикривали білі тюлі, де крізь них пробивалося холодне світло. 

Озираючись, УПА ступив усередину.

— Сідай, — коротко мовив Рейх.

Він сів мовчки. Стілець був твердіший, ніж очікував.

Тим часом держава неквапливо проходжувала між полицями. Його пальці ковзали по корінцях книжок. Іноді він зупинявся, щоб прочитати назви. УПА тихо спостерігав за ним, аж поки Третій Рейх не повернувся, тримаючи в руках три невеличкі книжки. Жодна не мала барвистої палітурки. Лише прості заголовки.

— Прочитай це на сьогодні, — сказав він, поклавши книги справа, перед УПА. — Там базове. Про біологію, країни, організації, союзи та про зв’язки з державами. Світ непростий, але ти мусиш знати.

УПА рукою поклав на першу книгу, в думках ще жила інша тривога.

— А… моя сестра? — обережно спитав він. — Ви ж вчора пообіцяли, що розкажете про неї ще більше, але ви рано лягли спати.

Третій Рейх зупинився на півкроці. Погляд його затримався на організацію а потім зітхнув.

— У мене є журнал. — Його голос став рівний та діловий. — Там короткі записи про всіх, з ким я мав справу. І вона там є з її фотографією лиця.

Око УПА ледь розширилося.

— Тоді... покажіть.

— Після того, як прочитаєте усе, — тихо, але твердо сказав Рейх. — Ви маєте знати основи. Ви повинні розуміти хоча б трохи. Інакше розповідь не матиме жодного сенсу. Історія про вас та про вашу сестру має бути почута повністю. Але не з порожнім розумом. 

УПА ще мить мовчав, стискаючи пальцями край книжки. Потім повільно кивнув.

— Гаразд.

— Я зайду пізніше, — промовив Третій Рейх, уже на порозі. — Сконцентруйтеся.

Двері зачинилися. УПА залишився сам з книгами.

Організація перегортала сторінки першої книги. Вона була написана дивно — без емоцій та сухо.

«Біологія союза, країни та організацій» — називалася ось так книга. А самий розділ був під назвою «Біологічна Витривалість».

УПА нахилився ближче, намагаючись вловити суть.

ꕥꕥꕥ

Прочитавши всі розділи по біології за дві години, він зрозумів для себе, що зупинити союза, країну, або організацію, недостатньо простого поранення. Навіть якщо поранити сердце або мозок, цього буде замало.

Зрозумів, що істоти можуть високо стрибати, десь до двадцяти метрів та бігти з шаленою швидкістю, приблизно кілометр за десять-п’ятнадцять секунд. Але кожен стрибок та кожен ривок енергозатратний. 

В розділі «Тривалість життя» було написано те, що істоти можуть жити довго та й коротко. Чим більше років є у істоти, тим більше вона освічена. Якщо істота недосвідчена і не збирається розвиватися, то може її вік триматися довгими роками. Можна померти або через самоскорочення свого життя, або через вбивство, або через кризисний період.

УПА вловив у розділі «Появи Життя» те, що нові істоти з'являються біля старих істот, за три дня до смерті. Це знак завершення шляху, свого роду спадщина. Але насправді є винятки такі як старі істоти, які роками створюють нову істоту, штучним чином. У такому випадку вони залишаються живими.