РОЗДІЛ 3| Все з нуля

Сніг за вікном лежав, як м'який пух. Усередині дерев’яної хати було тепло та відчувався запах дров. Третій Рейх мовчки розклав давні книги. Він сів навпроти УПА й почав:

 — Ми почнемо з мови. — Сказав безбарвним голосом. — З німецької. Ти маєш навчитися нею говорити, читати, писати й рахувати. На початку будеш вчитися, як дитинча. Далі рівень буде серйознішим.

Усе ще не розуміючи значень багатьох речей навколо себе, УПА кивнув. Його очі були питальні як у дитини, котра бачить світ перший раз.

— Чому… німецька? — тихо промовив він, плутаючись у вимові, як муха у павутинні.

— Бо я так захотів, — гортаючи пожовклу книжку, відповіла держава. — Але насправді, вона одна із найуживаніших мов. Німецька мова це моя рідна мова.

Він поставив перед УПА розгорнуту книгу з великим словом „Haus“.

— Це дім. Скажи.

— Ха… хаус?

— Добре. Повторюй.

Так почалося навчання. Година за годиною держава вимагала чіткості. 

 — Твоя пам'ять не підводить — казав Третій Рейх після двох годинних занять, — тому ти можеш опанувати мову за три місяці. Ти ще як країна-немовля, яке ще нічого не знає, але врешті заговорить. Наступна мова піде швидше. Два з половиною місяці. Потім ще швидше. Так всі вчили мову, навіть я.

 УПА вражено дивився на нього.

 — Я знатиму багато мов? Навіщо мені це?

 — Розум усіх держав, союзів та організацій вміщує всі мови світу. Тому мусиш знати все, щоб тебе не обманули.

ꕥꕥꕥ

Минуло три дня. УПА уже вмів писати прості речення, рахувати до ста, знав значення більшість предметів та читати короткі тексти. І ось, одного вечора, вони відкрили новий розділ. Третій Рейх поклав перед ним розгорнуту книгу з намальованим деревом родини.

— Сім'я.— сказав він на німецькій.

Він вів пальцем по словах. Там були такі слова: мати, батько, брат і сестра.

— До речі, у тебе є сестра — договорив Рейх.

Раптом, всередині УПА пробудилося невідоме тепло, яке обхопило його тіло від подальшого відлуння пам'яті. Він дещо згадав, але не розумів, що саме. Була голуба жовта істота, яка пропала у темряві? Відтінок голосу? Точніше її останній крик? Усмішку, яка швидко перетворилася у сумну? Крихітну руку, що колись хапала його за рукав, а потім не по своїй волі відпустила його?

Не встиг щось сказати Рейх, як УПА перебив.

— У мене… є сестра? — він підвівся з плутаним диханням. — Де вона?! Хто вона?! Скажи мені!

Третій Рейх всього-на-всього подивився в око УПА.

— Вона жива її звати УССР. Вона у мого союзника, його звати СССР. Його хата десь у глибині лісу.

— Я піду! — майже вигукнув УПА.

Поставивши собі ціль, як звір, котрий готовий полювати, він зробив крок уперед.

— Покажіть мені дорогу!

— Ні. — Рейх відступив. — Ви не готові. І з ним краще не комунікувати.

— Чому?! — зі зламаним голосом запитав УПА. — Вона моя сестра!

— Бо мій союзник… — Третій Рейх повільно наблизився та став напроти, щоб бути переконаним, що той почує все.— Має силу, владу і знання. Він розуміється на зброї не лише металевій а й психологічній. Він небезпечний. І якщо ви прийдете до нього не згадавши себе та не знаючи у фізичних силах і в зброях… він зможе вас прихлопнути.

— Ви сказали, що я можу багато чого… — промовив він. — Якщо це правда, то я знайду її.

— Знайдете, — відповів сухо. — Але тільки тоді, коли знатимете себе. Свої сили і свої межі.

УПА сів назад. Подивився на аркуш. Взяв олівець і акуратно, як навчене дитя, прописав німецьке слово “сестра”.

ꕥꕥꕥ

Їдальня кімната була скромною, але чистою. Стіл був дерев’яний та мав потертості на кутах. У кутку стояв глиняний глечик із водою, де трималися кілька гілок ялини.

Рейх не промовивши жодного слова, поставив на стіл тарілку з густим супом. Поряд поставив невелику миску з оселедцевим салатом.

УПА з обережністю сидів за столом, ніби боявся, що зараз Третій Рейх вижене назад до лісу. Хоча пройшло три дня життя в хаті, але йому досі було важко звикнути до такого ритму, де не треба постійно виживати.

Він подивився на їжу. Її було занадто багато. Вона була занадто тепла та занадто ситна.

— Це… усе мені? — невпевнено промовив та нахилився ближче, щоб розгледіти остаточно цей розкіш на столі.

— Їжте, — коротко відповів Третій Рейх. 

УПА почав їсти повільно та обережно, ніби їжа від нього втече, якщо він зробить лишній рух. Навпроти нього, Третій Рейх сів за стіл. УПА раптом підняв очі.

— Чому я не пам'ятаю себе і не знаю багатьох речей, як ви?

Для Третього Рейху, це питання було не зручним, і тому він закам'янів. Настільки, що його ложка торкнулася тарілки і не піднялася більше.

— Це... — почав він але зупинився. Накінець вдруге зібрався з думками. — Цього не сталося само по собі, як ви могли подумати.

УПА продовжував дивитись на нього.

— До цього має стосунок СССР. — сказав Рейх тихо. — Невідомо як, але він винайшов одну речовину. Вона не має запах, її не знайти в книгах, немає рецепту і про неї мало хто знає. Та речовина стирає пам'ять країнам, союзам і організаціям. Він використав це на вас, щоб знищити дотла вашу пам’ять. І стер найголовніше. Те, що у вас є сестра. Він вас перетворив на простого живого об'єкта, котрий без минулого та без свого кругозору.

Розширилося око.

Він раптово закашлявся від супа, яким захлинувся від почутого. 

Врешті-решт, Третій Рейх спокійно подав йому серветку.

— Все… в порядку, — прохрипів УПА.

«Ким я був до всього цього?» — подумав він.

УПА уп’явся поглядом у тарілку, ніби та супова рідина могла відповісти на його питання.

Рейх підвівся. Кроки держави віддалялися від перепуганої істоти.

— Я краще вас залишу наодинці, а потім поговоримо детальніше про вашу сестру, щоб ви знову не подавилися. — сказав уже з порога.