РОЗДІЛ 1| Небажана реальність

Ліс — це достатньо темне місце для хованки, яке переповнене деревами, мохом та дикими тваринами, які заради виживання в діброві готові на все. Цікаве життя у них, напевно. Таке саме було як і в УПА. Так само в лісі знаходився і виживав. Сидів на одному із пеньку і думав, що він зробив такого в житті, щоб зараз перебувати в цьому місті. Міркував про один прекрасний день, який має колись настати. Але сьогодні цього не мало статися. УПА обожнював ховатися від небажаної реальності. Його манера дії здавалося чимось новим чи дивним, але важав, що це саме відмінне рішення.

Вмить, буревій насунувся, щоб здійняти ліс а бурштинове листя полетіло слідом. Білі хмари стали темними, птахи стрімко зникли. Стемніло. За кілька секунд хлинув дощ.

УПА втікав від свого місця та добіг до іншого широкого дерева. Побачив одним оком дивні речі біля дуба. Спершу, він злякався побаченого. Але коли помітив великі дошки, які були сповнені вологою, в його оці з'явилася надія.

Сховавшись під ними, він накінець зітхнув від проблеми. Скрутився так, як проморожена лисиця. Неспішно закривав око, але намагався чинити опір цієї безглуздої дії. Значний гуркіт доща давав знати, що вибиратися з дошки, не найкращий варіант. Довкільний звук дарував йому сон. УПА вникнув у свої роздуми.

«Хто я такий? Я...УПА? Може це не моє ім'я? А може це...»

Він не відчув своїх ніг. Його руки волошкового кольору зокрема тремтіли. УПА вжахнувся від побаченого. Його сердце раптово розпочало калататися. Від цього пішло у нього головокруття. 

Заплющивши одне око, він замислився предсмертно. 

«Це... важко. Я не знаю нічого. Якщо... мені не жити, то хай не буде мене. А якщо жити, то покажіть, для чого я тут.»

І все стало тихим.

ꕥꕥꕥ

Настала теплота.

Теплінь відчувалася нерівномірно. Ніби це був вогонь. УПА відчув колючий невідомий для нього предмет над собою. Під головою була розміщена не маленька подушка, яка була зроблена з іншого не колючого матеріалу. Сидів УПА на старому та на незручному кріслі. Він не знав, що за предмети, але вони були напівприємними.

Він повернувся на інший бік і відчув неймовірний комфорт. У ту мить в голові з'явилось розумне запитання.

«Де я?»

Він неохоче розплющив око та побачив розкішну кімнату. Там був камін, полиця з книгами, журнальний столик і ще одне крісло. Хоча він не знав навіть імен тих предметів, але розумів, як може виглядати приємне місце. Але на сусідньому кріслі був ще хтось. Він не знав хто саме звичайно. За ним УПА побачив вивішений папір де чітко було написано "1933". Не знав, яке значення це має.

Виштовхнувши ковдру, він з переляку встав з крісла.

Око УПА зустрілося з холодним поглядом того невідомого. Після побаченого, гість був ніби зранений від цього.

Невідомий мав на собі темний військовий мундир із довгими, чітко окресленими лініями. УПА побачив на ньому високий червоний комір, сріблясту окантовку та хрест на шиї. На голові був чорний кашкет з емблемою та червона пов'язка на рукаві. Волосся було коротке, бордове та хвилясте. Очі мали сірого кольору. Гість побачив, що все його тіло було червоним а на лиці білий круг, на якому знаходився символ. УПА не знав що це все на ньому, але у нього з'явився легкий страх.

Власник хати розпочав розмову, розуміючи, що той зляканий.

— Добре, що ви прокинулися. Питання не до мене. Я лише врятував вас у лісі. Тоді ви могли загинути від холоду.

— Могли і залишити... в лісі. — невпевнено відповів УПА.

— Чому?

— Не маю сенсу життя.

— Через це? — проявив цікавість співбесідник та підійшов ближче до незнайомця, щоб той довірився. — Повірте, я не хочу вам робити шкоди, але я знаю про вас все.

— Тобто? — змінив голос.

— Тобто знаю про вас з перших секунд появи. Вас звати УПА.

В серці виникла паніка. Тривога охопила все тіло. Він нічого не пам'ятав про себе, навіть слів бракувало, а цей незнайомець стверджував, що знає його з першої миті та й промовив його ім'я. 

— Якщо хочеш, я можу розповісти вам багато, — тихо мовив господар.

Він більше не витримав. Серце шалено калатало. Не сказавши ані слова, він рвучко відчинив двері та зник. Власник лиш зітхнув і не рушив з місця.

Тим часом УПА.

Відчинивши двері, він осліп від білого сяйва, але згодом розгледів іскристий сніг, що сипався рясно з неба. Ліс, до якого було понад 10 метрів, дратував його навіть більше, ніж пронизливий холод.

Жах охопив його, він не вірив оком, поки тремтячою рукою не спіймав сніжинку. Вона була справжньою та холодною. Дійсність виявилася правдою. Довкола безмежний ліс, снігопад і темний, дерев'яний будинок позаду.

УПА неспішно наступив на землю з білосніжним покривом. До нього дійшло, що настав час чергового виживання в лісі.