Частина двадцять сьома. Володар вежі

Мардук сидів у капітанському кріслі на своєму кораблі. Він бачив на моніторах, і відчував завдяки магії, що його вороги щезли разом з планетою деревом.

Прослідкувати каскадне та хаотичне падіння гіганського живого об'єкту у просторовий портал пробитий навмання, навіть такому сильному магу як Мардук не вдалося.

- Всесвіте невже ти ховаєш від мене драконів? І ти, величний ,та байдужий повстав проти мене? - тихо мовив правитель Тетанни, але відповіді не почув. Усе зараз було не так як у часи, коли він починав творити світ разом із зарозумілою Тіамат.

Ларсард доповів своєму господарю і повелителю:

- Ми втратили планету і калтокіця(так називали Джарека тетанці). Шукаємо слід порталу, він каскадний, це ускладнює пошуки, - вклонився.

- Знаю, - роздратовано відповів Мардук, рвучко підвівся, та його білосніжний зачепився довгою полою за капітанське крісло.

Вампір швидко вивільнив пальто господаря.

Повелитель Тетанни відчував наче світ повстав проти нього, а дерево, що стрибнуло у вирву простору, забрало його удачу. Чи це зробив чорний дракон спадок Тіамат, який так зухвало втік разом із своїм дитинчам. Мардук наказав:

- Повертаємося на Марс, там оголосимо у розшук усіх втікачів! Вкажіть що вони шпигували у наших галактиках на користь Ради.

- Так мій господарю, - знову вклонився Вампір, - Їх швидко знайдуть й ми зможемо арештувати того калтокійця.

- Вони все одно муситимуть пробивати портали, а я їх відчую, - запевнив сам себе Мардук.

***

Портал справді був каскадним, складався з багатьох дірок пробитих у просторі. Планета дерево наче велетенський космічний м'яч падала й падала крізь них невідомо куди. Джарек побоювався що так може дуже далеко занести. Та опиратися не міг.

Падіння дерева припинилося так само несподівано як і почалося. Гігантське кремнієве коріння наче ожило, прийшло у рух й утворило портал у самому дереві, у великому отворі зяяли далекі зірки.

Джарек скористався пропозицією й вилетів у той портал, за ним летіли його дракони. Дерево люб'язно випустило усіх пасажирів й знову провалилося у наступний портал створений невідомо куди.

- Дякую, - мовив Джарек, - Щиро дякую.

- Відкрий нижній ангар, хай залітають по одному, - мовив капітан Джарк. Він забіг у рубку босий у шортах, біляве, ще мокре, волосся стирчало в усі боки.

Ленора зашла до головної рубки, запитала:

- Де ми?

- Дажеку де ми? - повторив запитання капітан.

- Не знаю, - відповів корабельний комп'ютер.

- Здуріти можна, - в дверях стояв рудий Ларне, нервово засміявся, - Наш розумник не знає де ми.

- Я тут ще не був, - відповів корабель, - І навіть якщо я назву координати, вам вони ні про що не скажуть, єдине що поки можу сказати - вітаю, ми на кластерах, - посеред рубки з'явилася голограма що зображувала тривимірне зображення всесвіту й на тоненькі гілячці другого ряду великих гілок кластерів запульсувала червона крапка.

- Даер тесс, - вирвалося у Ларне.

- Погоджуюся, - відповіла Ленора.

- Трясця, - капітан Джарк сів на кульку яка розгорнулася у капітанське крісло, - Тепер нам потрібно буде також портали пробивати каскадом, або пошукати підпросторовий канал.

- Пошукаємо канал, бо портал приверне увагу Мардука, - відповів Ларне.

Дракони один за одним залітали у нижні ангар повертаючи собі людську форму.

***

Гел забіг на другий поверх, за ним обвалилися сходи. Одного з солдатів порядку, який встиг видряпатися нагору, Гел скинув до його товаришів що борсалися серед уламків, наче велика чорно-зелена багатонога істота.

Служниця визирнула у коридор, поманила Гела рухом руки. Довелося довіритися. Гел пішов у кімнату, там було відчинене вікно. Служниця пояснила:

- Твій друг з дитиною у стайні. Там паркан закриває головний двір. Підеш дахом, вночі тебе не помітять. Через віконце залізеш у стайню, сидіть там тихенько.

- Що буде з твоєю пані? - непокоївся Гел.

- Послухає проповідь нашого жреця, заплатить якісь грошики на храм, та й усе. Вона у нас недоторкана. Має якісь зв’язки.

- Дякую, - мовив Гел.

- Та що я? Пані подякуйте, її брат був перевертнем, його вигнали з міста, то вона така добра до вас тепер.

Солдати порядку знайшли драбину, було чути що перші видерлися на другий поверх й обшукують кімнати. Вибили зачинені двері, почули відбірну лайку того хто ночував у кімнаті, щось дзенькнуло, розбилося.

Гел зістрибнув на дах й побіг до стайні трансформуючись у кота. Стрибнув у маленьке віконце й почув:

- Тато?

Повернув собі людську форму.

Він добре бачив у темряві. Керфі і Айре сиділи у кутку на сіні. Підійшов до них присів, пригорнув малого.

Унизу з лампами прийшли вояки, оглядали усі денники, аж один заверещав: