Частина двадцять шоста. Напад

Гел співав із задоволенням, це було наче відпочинок, медитація, коли можна забути про усе що відбувається з ним.

Відвідувачі дорожнього дому підсовували лавки ближче, щоб послухати нового барда.

Гліїк тихенько пустив чутку, що новий співак то племінник шанованої господині.

- Егеж, племінник, - пхикнув купець який частенько зупинявся у цьому дорожньому домі, - Але якщо пані так хоче, то хай буде.

- Чому б не племінник? Там у горах не тільки руді малорослики живуть, далі мешкають гіганти-монстри у долині - монстрів, - розповідав ще один дядько з містечка, партнер купця.

- Не здивуюся якщо далекі родичі нашої пані з долини монстрів, - хитро посміхався купець. Зробив ковток ляргу і розсміявся, ледь не вдавився. Партнер постукав його по спині.

У кімнаті сиділи чоловіки. Декілька жінок трималися осторонь, у них був свій закуток за дерев'яною ширмою. Вони повиходили у загальну залу послухати пісні. Гості замовили ще ляргу, служниці доливали напій у кухлі.

Пані пішла нагору, десь зник і високий гарний юнак яким милувалися відвідувачки дорожнього дому, що подорожували зі своїм супроводом.

Гліїк тихенько вийшов принести води, він частенько розбавляв ляррг коли гості напивалися. Потайки наче злодій підійшов до дверей. Та двері вивалилися. Слугу штовхнули, він покотився по підлозі й втратив свідомість.

Усі присутні ошелешено дивилися на Гліїка, здавалося що той помер. У кімнату заповзали чорні тіні, мокрі, брудні, озброєні. Люди підхопилися з лавок і вихопили ножі та мечі, що в кого було. У двох були навіть пістолети, схожі на ті, якими користувалися печерні люди.

Гел відклав лютню у бік, інструмент ображено тренькнув.  Повільно дістав ножа подарованого Отуні. Почав озиратися на всі боки в пошуках іншої альтернативної зброї, її навколо було вдосталь: на столах тарілки, ножі, біля каміну сковорідка, казанок, кочерга. А кочерга – це гарна штука.

Серед бандитів Гел впізнав Нарко, його молодих посіпак - вигнанців з гірської спільноти, ще декілька знайомих пик, тих яких запам'ятав під час сутички на скелях. Останнім зайшов смердючий ворлок у своєму гидкому плащеві з посохом, у якому світилося смарагдове око вовка.

Хазяйка дорожнього дому саме спускалася сходами, побачила нових гостей, злісно заверещала, схопила кочергу і кинулася на бандитів. Гел хмикнув. Вона таки вправно користувалася залізним гаком. Керфі вискочив слідом і, безстрашно кинувся у бій беззбройним. Гел криво посміхнувся – у хлопця кулаки міцні, голова кіридова – уб'ють, відновиться. Головне щоб Айре від цього гармидеру не прокинувся.

Нарко побачив Гела і кинувся у атаку проклинаючи перевертня, називав гівняним монстом, що було неприємно. Мабуть був впевнений, що серед людей Гел перевтілюватися не стане. Біг замахуючись коротким мечем. Гел перехопив руку нападникові й зламав її, забрав меча, відштовхнув молодого розбійника до відвідувачів дорожнього дому. Добирався до ворлока. Відвідувачі заповзято билися з бандитами, здавалося їм п'яним навіть ця бійка подобалася.

Деякі жінки долучилися до бою. Інші заховалися за ширму. У ці місцевості жінка вважалася істотою нижчою за чоловіка, слабкою та підвладною. Окрім таких винятків як господиня дорожнього дому.

Гості дорожнього дому бандитів перемогли. Заповзяття пані надихнуло.

Побитих, поранених розбійників зв'язали, й поклали біля дверей. Ворлок швидко втік, Гел кинувся навздогін, на вулицю під дощ.

Ворота було відчинено, на подвір’ї крутилися перелякані коні бандитів. Ворлок стрибнув на свого коня, того єдиного, який стояв нерухомо, але тільки маг-перевертень опинився у сідлі його кінь наче увімкнувся, розвернувся на місці й рвонув у галоп. Гел трансформувався у тейла й помчав навздогін, відчуваючи запал мисливця. Кінь у ворлока був дивним, дуже дивним. Він не пахнув конем.

Кінь ворлока скочив на вершину пагорба, наче там не було слизької глини наче навколо не було вже боліт, Гел стрибнув на схил пагорба, підслизнувся з'їхав у болото, видряпався на берег й знову поліз на пагорб. Та ворлока на ньому вже не було. Поверхня пагорба виявилася люком, який щільно зачинився, знову став непомітним. Гел почав шкрябати діамантовими кігтями глину, намагався добратися до того люка, та натикався тільки на глину. Магія тут його не слухалась поглиналась, наче поруч був вампір Ларсард. Натомість з'явилася голограма мага-перевертня він сміявся з тейла.

- Ти такий дурний, - мовив ворлок, - Хто ти навіжений звіролюд?

- Чому тут не діє магія? - запитав Гел, - І хто ти, даерт тесс, такий?

- Міжгалактична? Давно не чув гарної лайки, - голограма посміхалася, ворлок ховався десь під поверхнею планети, куди Гел не знав як дістатися.

- Дам хороші гроші за корабель? - мовив Гел.

- Я б і сам дав гору діамантів за корабель, - зітхнув маг- перевертень, і додав, - Магія тут діє, але інакше, старі машини поглинають її і виробляють енергію, яка гріє воду для твої гірських друзів, і оберігає підземелля, які тут приховують багато старих загадок. Чим сильніший маг, тим важче йому потрапити у старі тунелі. Потрібен ключ, у мене він є. Виняток далекі окремі атомні станції, певне ти бачив таку у снігових бранців. Та з тих підземель немає ходу у основний лабіринт, не надійся. Захищає вхід магічна сітка, яка приховала від тебе дорожній дім, дурню. До зустрічі. Готуйся. Я таки вкраду твого сина. Мені потрібен такий перевертень якого можна зробити охоронцем. А тебе я вб'ю.