Частина двадцять четверта. Розбійники

Коре закінчив дослідження залишив Ларне та Делка відпочивати.

Ленора одягнула жилетку скафандра на легку довгу домашню сукню, вийшла у печеру. Навіть її народжену на Асоні, де планетарні пластини пелюстки здавалися нескінченними, вражали печери планети-дерева.

Група дослідників на легких гравітаторах відлетіла досліджувати інші печери. Рол сидів на підвищенні на старому скам’янілому корінні, підібравши ноги занурений у процес створення.

Лікар Коре на рампі палив цигарку, це були улюблені цигарки Гела й Ленора не хотіла обертатися, щоб затримати мить облуди, відчуття що то Гел сидить на великій рампі й палить цигарку, вона зараз повернеться й побачить його.

Ленора розуміла чому її чоловік зник, й заховав сина десь у невідомому космосі, вона й сама б порадила йому так зробити, та воліла б полетіти з чоловіком і сином на той невідомий край світу, щоб разом дочекатися дорослішання маленького дракона. Та Мардук не дав їй такої можливості, бо чудово розумів яку силу міг отримати маленький Айре від батька, поспішав забрати племінника собі.

- Мілен знайде брата й ти полетиш до них, - почула Ленора голос лікаря Коре, височезного худорлявого копроконця, який випадково отримав від Гела дар безсмертя.

Ленора озирнулась, відповіла:

- Я знаю. Та дуже сумую без них.

- Тримайся дівчинко, усе закінчиться добре, - Коре по своєму, незграбно, намагався підтримати її, це був розумний й добрий чоловік, який дуже любив усіх на Джареку.

Ленора кивнула, сумно усміхнулася.

У печері у стінах сяяли кристали. Наче світлячки у великому лісі. У такому де дерева можуть бути висотою у декілька кілометрів. Джарек лежав у печері наче велика чорна риба.

- Гарно тут.

- А нас знайшли, - на рампу вийшла проекція Джарека, - Мардук здурів, посадив свої кораблі на поверхню цього Дерева.

- Чому здурів? - запитала Ленора.

- Якщо дерево прокинеться, то скине зі своєї поверхні усе чужорідне, добре що я всередині.

Рол розплющив очі:

- Я зробив свою роботу, воно прокидається й мені вдячне.

- То хай роздовбає кораблі Мардука, - запропонував Джарек.

- Кораблі Мардука зв'язали дерево силовими полями, воно розсердилося й намагається розірвати ті мотузки, - розповідав Рол, він зіскочив зі свого підвищення й ледь не впав. Підлога печери здригнулася, вібрація струсонула стіни, Ленора не втрималась на ногах. Коре пригнув голову. Крейсер трохи повело на гравітаційній подушці. Джарек почув свого капітана:

- Що сталося?

- Я закриваю рампу. Дерево прокинулося, кораблі Мардука на поверхні, - відповів корабельний комп'ютер.

- Я як завжди усе дізнаюся останнім. Зв'яжись із тими дослідникам, хай повертаються, - почула Ленора голос капітана у динаміку біля головного люка.

- Я дожену їх, підійдемо ближче до поверхні. Допоможу Дереву. Цікаво зійтися у двобої з Мардуком, - усміхнувся Рол, змінив трансформацію на велетенського вовка помчав туди куди декілька годин як полетіли Мілен Нейл й інші.

***

На ніч вирішили залишитися біля теплої скелі. Вогник мав відпочити. Та й небезпечно йти вночі горами з конем, коли невідомі хижаки водяться у чагарях.

Айре збирав хмиз, плутаючись під ногами батька, вибирав гарні сухі гілки. Знайшовши більшу гілку, малий кидав меншу.

Вогник стояв у плетеному з різнокольорових мотузок недоуздку, також подарованому Іргою, прив'язаний до дерева і намагався розв'язати прив'язь. Розглядав вузол, хитрими темними очима, вивчав систему кріплення себе до дерева.

Гел кинув гілки для вогнища, взяв сухий тонкий хмиз, трохи моху, спробував запалити по людськи кресалом, не вдалося, вогонь не загорівся, плюнув плазмою у хмиз, вогонь весело затріскотів гілляччям.

Гел хотів викинути кресало, та стримався поклав його знову у дорожні сумки. Айре присів біля багаття, відклав у бік трохи хмизу, й також, копіюючи батька плюнув у той хмиз, запалав хмиз весело й яскраво, Айре рученятами загріб той хмиз до більшого вогнища, рукава на светрику загорілися. Гел викинув руку вперед коротким імпульсом загасив полум'я.

- Айре не спали одяг бо замерзнеш.

- А я котиком спатиму, - заперечило маля.

- Добре спатимеш котиком, - усміхнувся батько дракон, дістав з сумок частунок. Айре побачив солодке печиво й підсунувся до Гела.

- Це треба з'їсти, - серйозно мовило маля й забрало частину печива з мішка.

- Може ще щось? - запитав Гел.

- Ні, я хочу печивко, - відповів Айре з набитим ротом, - Найсмачнюще печивко у космосі.

Рудий розв'язав вузол прив'язі. Гел підійшов до коня, кінь швидко опустив свою велику голову, вдаючи, ніби він дуже зайнятий травою, набагато більше, ніж мотузками.

– От, ти - рудий хитрун, - мовив до Вогника. Кінь зацікавлено підняв голову – ніби запитав: «Так, так, я тебе уважно слухаю, це ти до мене?» Гел посміхнувся, - Якщо розв'яжеш прив'язь і втечеш, тебе зжере той злий, потворний ворлок. - Рудий недовірливо сіпнув витонченою головою, мовляв, "Хех, я маю прудкі ноги, я втечу від усіх вовків світу, і від ворлока втечу".