Частина двадцять друга. Вогник

Мілен вдягнула жилетку скафандра, що створювала силове поле навколо її тіла. У жилетку був вмонтований очисник повітря, кисневий апарат, генератори які утримували у силовому полі тепло й повітря. Такий скафандр діяв автономно й міг захистити не тільки мага, а я звичайну людину. Рол також одягнув таку жилетку, Нейлу вона була не потрібна, міг взагалі не дихати, а замерзав лише при дуже низьких температурах.

Втрьох вони вийшли з корабля через малий люк, під днищем корабля. Джарек висів у повітрі на гравітаційних поплавках на висоті двох метрів від підлоги печери, спираючись на тверді пласти матерії десь всередині планети.

Мілен розглядала гігантську печеру у якій могло вільно розміститися велике поселення, чи навіть середнього розміру космодром. Джарек коли потрапив у замкнений простір печери, потрощив скелі, та сам був цілісінький, усе на себе прийняло силове поле. Мілен прислухалась, але у печері була цілковита тиша. Жодної думки. Відлунював лише корабель й його команда.

- Може воно мертве? - мовила Мілен.

Рол присів торкнувся рукою кам'яної підлоги, заплющив очі, відповів:

- Спить.

- То, напевне, будемо будити, - запропонував Нейл.

- Потрібно створити хмари світла, тепло його розбудить, - мовила Мілен, - Можете таке зробити?

- Можемо, але тоді нас зафіксує Мардук, - відповів Рол.

- Якщо ми не створимо портал, щоб вилетіти з цієї печери, то сидітимемо тут вічно. А якщо дерево прокинеться, то воно випустить нас.

- Ми можемо проломити вихід, енергії вистачить, часу не вистачить, бо привернемо увагу вібраціями, - почули вони Джарека, - Та й ми, нажаль, занадто глибоко, півтори тисячі кілометрів під поверхнею. Й це буде дуже нечемно. Якщо дерево живе.

- Створимо хмари світла всередині, - мовив Рол, - Дерево саме розмістить їх, де йому потрібно.

- А якщо воно не хоче прокидатися, - почули дослідники запитання від Джарека.

- Тоді, після того як виберемося звідси, приспимо його знову, - відповів Рол.

- От не розумію, ти жартуєш чи не жартуєш? - запитав Джарек, його тендітна фігурка утворилася біля Мілен, хлопчик озирнувся. - Велика печерка, вона тут не одна така, їх тут таких тисячі.

- Це ж старе Дерево, я у такому колись Гела знайшла, - згадувала Мілен.

- Це коли ти до академії з контрабандистами літала? - запитав Нейл.

- Прекрасні були часи, - усміхнулась Мілен.

- Мені потрібно десь тут сісти, й ви мене не чіпайте, - мовив Рол, - Буду творити, вже й забув як це робиться. Чим я займаюсь у цьому житті?

- Загалом втікаєш від своїх обов'язків імператора, - нагадала Мілен.

***

Мардук сидів у рубці керування білосніжного корабля. Корабель був близько трьох кілометрів завдовжки, розцяцькований магічними кристалами, які виблискували поміж антен-голок. Корабель овелителя Тетанни чимось нагадував карусельного лебедя з голками дикобраза на спині.

Мардук був незадоволений. Пригнічений Ларсард мовчки стояв біля його крісла.

Великий монітор перед повелителем братерства показував спантеличене обличчя капітана одного з пошукових кораблів.

- Як ви могли його загубити? Я направив те старезне корито прямісінько до Марсу, він мусить бути у ангарі лаболаторії. Шукайте на одні лінії між Асоном і Марсом.

- Його немає ніде, навіть поблизу Сфери. Пане, - відповів капітан. - Ангели допомагають нам шукати той корабель. Але вони його не відчувають.

- Розширте пошуки, - Мардук потер високе чоло бездоганно гарною рукою, зітхнув, - Та певне вони збили портал. Й де їх тепер шукати?

- Вони задіють магію, - стиха мовив Ларсард.

- І що? - запитав з притиском Мардук, - Той корабель вже певне на Джа!

- Але якщо ні. Завдяки вам, чим сильніший маг, тим чіткіше я його відчуваю, повелитель. А особливо я добре відчуваю ваших братів.

***

Гел не був упевнений, що у цій лазні миються...

Тарлак облив водою розпечене каміння, пара піднялася до стелі. У невеликій кімнатці, з маленькими віконцями, стало як у тумані біля жерла вулкану. Тут зібралися лише найближчі воїни вождя. Поряд з маленьким будинком лазні знаходилося гірське озеро, з прозорою й холодною водою, дуже глибоке. Чоловіки розігрівалися у парній, й вистрибували з дверей прямісінько у озеро, за мить поверталися. Вождь млів, поплескуючи себе по спині аваговими гілками:

– Рятівнику мій, не бійся, вийдеш звідси як новонароджений.

– У крові та слизові? - спитав Гелл. Він був у подібній лазні вічність назад, і вже встиг забути специфічне миття. Хоча розумів що сенс лазні не у митті, бо у будинках горян були ванни, а саме у гарячих випарах й у тому холодному озері.

Вождь засміявся, відповів:

– Добре, як помите немовля.

Гел не хотів виходити з гарячої кімнатки, йому подобалась та спека, та горяни вмовили, й він також стрибнув у воду озера, проплив пару метрів й повернувся назад у гарячу кімнату з розпеченим камінням. Йому сподобалось.