Частина сімнадцята. Марс

Космічний пасажирський корабель летів до гіганських споруд схожих на гнуті рейки, що кружляли навколо великої на диво круглої планети, наче годинниковий механізм.

Корабель з переселенцями здійснив посадку на великому космодромі у пустелі.

Пасажири визирали у ілюмінатори, оглядаючи нескінчену червону рівнину.

Люк відчинився, трап опустився. На злітному майданчику вітали пасажирів роботи провідники.  Запрошували підійти до своїх кураторів, розподільникив праці та житла.

Далі стояли люди різних видів і рас, теплокровні білкові, холоднокровні ящери, сірошкірі кремніїки, усі вбрані у однакові однострої жовтого кольору. Вони тримали у руках табличками з переліком професії: комп'ютерники, механіки, зварники, пілоти, водії, будівельники, архітектори, різноробочі, математики, хіміки, лікарі і ще інші.

Нові будівники Марсу виходили з корабля, підходили до розподільників. На злітному майданчику почався керований хаос. Делк пішов до чоловіка з табличкою зварювальники. Ларне до жінки з табличкою програмісти.

На злітний майданчик прибіг загін військових, вони оточили новоприбулих й високий чоловік з білявим волоссям великими крилами та ніжним дівочим обличчям підійшов до Делка.

- Я радий вітати уславленого воїна вільного калтокійського флоту тисячі кораблів на планеті Марс, - дещо насмішкувато, але ввічливо сказав крилатий воїн у білому.

- Я також, також радий, що ви раді, - відповів Делк, - ви напевне мене з кимось переплутали.

Ларне заховався за спинами людей зі своєї групи.

- О ні, не намагайтеся навіть, - усміхнувся самовдоволено ніжними вустами, воїн Марсу, - ми відслідковували вас ще до посадки. Навіть ваші анкети з невідомого джерела. Ми чудово знаємо хто ви. І з нетерпінням на вас чекали, - він подивився у бік Ларне, - й вас також пане закиданцю, прошу підійти до мене й не наражати на небезпеку цих чесних і ні в чому не винних людей.

Усі хто був на злітному майданчику з цікавістю спостерігали за тим що відбувалося. Розступилися не повірили запевненням керівників своїх груп, що нічого особливого не відбувається, таке трапляється часто, бо Рада слідкує за Сферою й частенько присилає своїх розвідників. Розвідникам нічого не загрожує, їх лише депортують.

- Здавайтеся, - порадив чоловік у білій формі з великими крилами.

***

На ніч Гел і Айре заховалися у невеликі печері на скелястому виступі. На скелях вже виросла травичка всіяна цяточками білих весняних квітів. Багаття не розпалювали. Спали у звіриній трансформації притулившись один до одного. Айре втомився під час переходу, тож задав перед сном на половину менше запитань ніж звично, і навіть не вимагав космічних казок.

Серед ночі перевертнів розбудив дзвін металу. Гел спав як то люди кажуть впівока, щоб реагувати на звуки і запахи ймовірної небезпеки, підвів вухату сіру голову настовбурчив гострі вуха.

Дзвін мечів ні з чим не сплутати. Десь неподалік точився бій, чулися крики погрози. Гел навіть пізнав голоси, то були вже знайомі вершники розбишаки.

Айре розплющив жовті оченята.

- Мечі, - шепотіло маля, - хтось тренується?

Билися на горі, над печерою.

- Ти залишишся у печері, я подивлюся що там відбувається, то розбійники з кіньми. Знову когось ображають.

- Повертайся скоріше, добре, - просив Айре, - я чекаю.

- Добре, - велика лапа торкнулася білої вухатої голови Айре і сірий звір вистрибнув з печери.

Гел зупинився на краю скелі, звідки було добре видно як розбійники, усі разом, напали на одного чоловіка. Чоловік відбивався від них наче від зграї оскаженілих собак, вже був поранений. Ще мить і впаде зі скелі.

Один з розбійників стояв осторонь, тримав коней, які у темряві вклякли на місці довіряючи людині. Гел вискочив на виступ у звіриній трансформації.

Його побачив той, хто тримав коней, закричав намагаючись попередити товаришів. Коні стали дибки. Звір стрибнув на нападників, хапав іклами й відкидав убік. Хлопці підхоплювалися, знову кидалися на звіра. Ватажок вперто намагався вбити свого супротивника.

Гел вхопив іклами ватажка за комір шкіряної безрукавки і відкинув. Молодик впав, але з мавпячою спритністю скочив на ноги і кинувся вже на звіра. Гел перехопив руку з мечем і міцніше стиснув щелепи. Молодий вожак зграї горян закричав, перехопив меч лівою рукою, на цей раз Гел відкинув нападника ударом лап, той впав і вдарився головою об камінь, втратив свідомість.

Хлопці хотіли знову атакувати і звіра й пораненого чоловіка, та чоловік закричав на них, вимагаючи скласти зброю та підкоритися. І вони несподівано підкорилися, вклали мечі у піхви, відійшли до свого ватажка. Той намагався підвестися.

Гел допоміг пораненому чоловікові сісти підставляючи під лікоть велику голову. Це був старший чоловік з густою бородою, невисокий зростом, кремезний, він не злякався великого звіра-союзника, вхопився за довге хутро зі стогоном сів під скелею.

Йому поранили ногу й руку.

Молоді горяни стояли схожі на шкільних хуліганів з Пайри, яких директор застав у час шкільної бійки. Їхній кремезний вожак сидів, тримався за голову.