Частина дев'ята. Котики

Навколо корабля засніжена рівнина. Неподалік невеликий гай чорних голих дерев, схожих на покручені дроти. Над рівниною здіймалися сині гори. Біла хмара світла повільно пропливала у стратосфері. Надто високо, щоб давати тепло.

Енне знову вийшла з корабля. Керфі тримався поруч. Айре почав кидатися сніжками у дівчину. Вона підставила долоні.

– То безпечна речовина? – запитала, розглядаючи сніжинки, які танули, торкнувшись її теплих долонь.

– Це вода. Одна зі стадій, – пояснив Гел. – Напевне, у початковій школі вам розповідали, що вода у атмосфері відкритих планет при мінусовій температурі замерзає.

– На тедролі я бачила замерзлу воду, і там також є атмосфера, тільки не було таких візерунків на сніжинках, – усміхнулась дівчина. – А тут такі лінії, й усе таке витончене. Гарне.

Гел відчув, що засинає на холоді, мовив до сина:

– Усе, Айре, йдемо у корабель.

– Мені не холодно, ще трішки! – малий бігав, падав, валявся у снігу, підхоплювався і знову бігав.

– Мені холодно, – поскаржився Гел.

– А ми ще підемо гуляти? – запитував Айре, підійшов до батька і взяв його за руку.

– Підемо, - пообіцяв дракон.

– Татку, а тут мені можна буде котиком побігати?

– Так, тільки попередимо Енне, – відповів Гел.

- Чому? - здивувався малюк.

- Бо вона ніколи не бачила таких котиків як ти, - Гел погладив малого по голові.

- А літати ти мене вчитимеш? У мене вже крила виросла, бабусі сподобалось.

- А дідусеві? – поцікавився дракон.

- Бабуся сказала, що дідусеві ми поки не скажемо, - відповів Айре.

- Розумна у тебе бабуся, - усміхнувся Гел, - Так, літати вчитимешся.

- Ми полетимо у космос?

- Поки ще ні, - зітхнув Гел, - тобі потрібно ще підрости, щоб луска затверділа.

На кораблі Енне, Гел і Керфі зібрали одяг, ковдри, взуття – усе, що знайшли. Хутряну ковдру Лардсарда вирішили порізати щоб пошити безрукавки для Енне та Айре й утеплити взуття. У каюті вампіра знайшлись голки, особистий секретар Мардука їх збирав невідомо для чого. У тій колекції були голки зроблені на різних планетах за різними технологіями, різьбленні дерев’яні, чи кістяні, витесані кам’яні, ковані й литі з простих металів, навіть одна кірідова. Кірідову Гел приховав.

Енне спробувала шити, поколола усі пальці, й запропонувала свою допомогу Гелу, він конструював  маленьку пічки з деталей двигуна.

З лазерними різаком і паяльником дівчина працювала добре. Керфі сподобалось шиття. Талановитий журналіст любив медитативні заняття, коли руки автоматично зайняті однотипними рухами, а голова може працювати над текстом. Ще Керфі почав писати щоденник. Знайшов у каюті Ларсарда гарний записник зі справжнього паперу і кілька ручок.

Айре встигав допомогти усім. Усе йому було цікаво. Хлопчик спочатку вчився шити, добре що Гел заховав кірідову голку, потім розпік руки лазерним різаком, обпік Енне і Керфі, пропалив собі одяг і ледь не підпалив ковдру. Врешті втомився від гармидеру який сам вчинив, уважно вислухав татка який просив не палити корабель й заснув у куточку на зібраному у купу одязі.

Пічку поставили її у кают–компанії, трубу вивели у коридор, де був вибитий ілюмінатор. Назбирали палива. Кірідовим ножем навіть рубати дрова не доводилося, він різав дерево наче масло. Місцеві дерева горіли добре. Гел попередив Керфі та Енне, що з чудовим ножем потрібно бути дуже обережними, бо людське тіло лезо проштрикне наче повітря.

– Навіщо створили таку страшну зброю? – дивувалась Енне.

– Проти давніх, – коротко відповів Гел.

– Я чув, що є спеціальний метал для металіків, – згадав Керфі. Він дошив куртку з ковдри і приніс її Енне.

– Проти металіків, – виправив Гел.

– Дрова ріже гарно, – усміхнувся халкеєць.

– І не тільки дрова, простий метал також, – додала Енне. Вона одягнула куртку. Запитала у Керфі, – Мені пасує?

– Як справжня дикунка, – мовив Гел.

– Ти й дружині своїй такі компліменти говориш? – запитала у Гела Енне, загорнулася у куртку. – Гарна. Дякую Керфі!

Керфі зашарівся, задоволений своєю роботою.

Гел заклав дрова у пічку, зачинив дверцята, відкрив клапан для дозованого доступу залишків газоподібного пального з молекулярного двигуна.

– Не вибухне? – засумнівалась дівчина.

– Наче, я усе розрахував, – відповів Гел, усміхнувся. – Може, краще відійдіть.

Керфі зробив спробу затулити собою Енне. Гел створив на долоні маленьку вогняну кулю й торкнувся нею запальника виведеного назовні, вогонь запалахкотів.

– Енне, візьми розприскувач із розрідженим металом, дивись, чи ніде не димить?

У кают–компанію вскочив Айре у синьому комбінезоні з теплої шерсті, перешитої зі светрів аросців. Хлопчик витирав заспані оченята, ледь встиг прокинутися:

– Енне, йдемо гуляти!