Сніг. Частина восьма. Сніг

Гел відразу пішов у відсік з капсулами. Там було тепло, обшивка витримала. Перевірив чи капсули цілі, й розблокував їх. Поки всі прокинуться він встигне поховати аросців у сніг, й якось утеплити ті відсіки, де вціліли переборки. Пощастить якщо у трюмі є ремонтні балони з рідким металом.

Знайшов у трюмі теплі ковдри, повернувся до укріпленого відсіку. Енне сиділа у капсулі довготривалого сну. Побачила його, запитала:

- Я жива?

– Здається так, – відповів Гел й кинув одну ковдру їй на коліна. Вона тільки побачивши ковдру зрозуміла як замерзла, загорнулася.

Хлопчик розплющив очі, побачив батька, кволо простягнув ручки. Гел оглядів сина, торкнувся ніг, рук, шиї, тоді обережно загорнув у ковдру, притулив до себе.

– Таточко, – шепотіло маля, – ми гралися з дядьком Ственом у хованки, а потім я заснув. Щось мене вкусило. Так боліло.

– То твій син? – здивувалася Енне.

-    Знайомся це Айре, - відповів їй.

– А де мама? – малий обійняв батька за шию.

– Корабель зламався й ми потрапили на якусь, невідому мені, планету. Тепер, щоб повернутися до мами, нам потрібно знайти інший корабель. Давай, я тебе одягну, бо тут дуже холодно.

– А тут є сніг? – запитав хлопчик.

– Є, - відповів Гел.

– Хочу санки! – зраділо маля.

– Зробимо тобі санки.

– Я буду кататися на санчатах, як у дідуся з гірки?

Енне вилізла з капсули, шукала свої черевики, їх закинуло у куток відсіку.

Третій пасажир застогнав, стрімко скочив на ноги, й випав з капсули. Могутній голий хлопець, подібний до мармурової статуї з музею реалістичного мистецтва. Енне почервоніла. Айре заховався за татка.

Халкеєць підвівся, тримаючись за капсулу.

– Де? Що? Ви хто?! – запитував хлопець, розглядаючи незнайомих йому людей у напівтемряві відсіку.

– Ми усе тобі пояснимо, – відповів йому Гел. – Візьми ковдру, Тут холодно.

– Де я? – хвилювався Халкеєць.

Енне взяла ковдру одну з тих які Гел кинув на її камеру для сну, простягнула спантеличеному хлопцеві, відвела погляд. Халкеєць слухняно загорнувся.

Айр з цікавістю розглядав незнайомих йому людей.

– Ми й самі не знаємо де ми є, – відповів Гел.

– Навіть галактики не знаємо, – додала Енне.

– Нічого не знаємо, – дзвінким голосом додав Айре.

– На жаль, – погодився Гел із сином, – і тому пропоную вам одягтися. Потрібно якось утеплити ще хоч один відсік. За бортом мінус десять, вночі напевне буде холодніше.

– Я їсти хочу, – поважно промовив Айре.

– Авжеж, – розсміявся Гел.

– Стійте! – крикнув халкеєць. – Як я тут опинився? Що я тут роблю?

– А що таке сніг? – запитала Енне.

– Дитя палуби, – посміхнувся Гел, і сказав халкейцю, – Спочатку зайдеш до сусідньої каюти. Там у сумках є одяг, одягнися. А потім розкажеш, що пам’ятаєш. Бо я, наприклад, тебе вперше бачу.

– І я також, – додала Енне.

- І я, - бовкнув Айре.

Енне вийшла з відсіку. Без опалення стало холодно. Айре вивільнився з рук батька і почалапав за Енне. Гел завів їх у каюту Аросців де були великі сумки з різноманітним одягом. Аросці скуповували його на розвинених планетах для своїх родин.

Гел одягнув на Айре великого светра, підкотив довгі рукави. Ноги малого утеплив шкарпетками, які знайшлися у валізах чотирируких вояків, шкарпетки підв’язав мотузками з розірваної кофтини. Енне вибрала зимову сріблясту куртку, легку, набиту пір’ям, ще не перешиту на чотирируких жителів планети Аро.

Айре у великих шкарпетках, загорнувшись у блискучу пластикову ковдру почалапав до першого ілюмінатору, зазирнув у нього з захватом вимовив:

-          Біле усе.

Енне  також визирнула у ілюмінатор:

– Дійсно усе біле, – шепотіла дівчина.

– Сніг! – поважно повідомило маля.

– Енне, – попередив дівчину Гел, – палуби у каютах холодні вдягни ще одні шкарпетки.

– А як же солдати? У трюмі? – запитала Енне.

– Я їх поховав.

Вона згадала як загинули ароські солдати, хотіла запитати чи не мучить вбивцю совість, та сказала не те що думала:

– Я хочу тебе попередити на майбутнє! Нянькою я не буду!

– Я також, – відповів їй Гел.

– То твій син, – нагадала вона.

– Ти не моя донька, – усміхнувся Гел.

– Я доросла і сама про себе попіклуюсь! – задерла кирпатого носа дівчина пілот.

З каюти аросців вийшов халкеєць. Светр і куртка, пошиті на великого чотирирукого найманця зробили його схожим на великого павука. Довгі штани хлопець підвернув, та велетенські черевики хляпали по палубі, наче лапи водоплавної птиці.