Частина п’ята Дракон

У рубку керування зайшов Гел. Ларсард кинув у нього паралізуюче закляття. Гел відмахнувся. Власної сили у нього зараз було мало, та вистачило щоб відбити магічний імпульс вампіра. Вампір впав від власного закляття, рівно, як стояв, наче манекен.

Енне встигла активувати пульт, щось натиснути і тицьнути у у пульт зв’язку маленький стилет, який завжди носила у кишені як талісман, ще й повернула його, відчула слабкий електричний удар. Світло згасло, зупинилась система життєзабезпечення, за мить увімкнулась автономна й лампи засвітилися на півсили. Постачання повітря відновилося у економ режимі. Гел сів у друге крісло. Сказав до паралізованого закляклого Ларсарда:

– Ти нічому не навчився, дурню, – і до дівчини, – Що ти зробила?

– За інструкцією, - белькотіла налякана дівчина-пілот, повторила інструкцію яку у школі пілотів змушували вчити напам'ять, - заблокувала двигун, щоб корабель летів у заданому напрямку, і, і знищила засіб зв’язку. Увімкнула сигнал маячка.

Руки дівчини тремтіли, вона прикусила губу. Дивилася на Гела налякано, наче очікувала удару.

– Молодець, – хмикнув він. – Чому мені так не щастить? От не щастить, та й усе. Може, ти, мудра дівчинко, скажеш чому?

– Не знаю, – відповіла вона ошелешена його запитанням.

– Хто ще є на кораблі?

– Аросці. Четверо, – почала перераховувати дівчина-пілот.

– Мертві, - стиха мовив Гел.

У Енне почалася гикавка, але під його поглядом, дзвінко гикаючи, доповідала далі:

– Ларсад – маг, гик, командир експедиції.

– Вампір? – Гел тицьнув пальцем у бік нерухомого мага. – Паралізований.

– Ін–н–нші, гик, у капсулах довгого сну.

– Хто?

– Маленький хлопчик, і... і якийсь великий хлопець. Гиик.

– Таки, трохи щастить, – посміхнувся Гел. – Потрібно вампіра послати на прогулянку. Бо ще отямиться.

– Ви що? Збожеволіли? Ггик. К–к–куди? Гик.

– Там гарно. У цьому районі космосу багато зірок, силові поля закручують гравітаційні потоки. Краса неймовірна, – перелічував Гел.

Рухатись йому було важко. Хотілося спати, тіло ще не відновилось. Взяв за поперек закляклого вампіра, переступив через велике тіло мертвого аросця, поніс Ларсарда до камери шлюзу, де до недавнього перебував сам.

Дівчина бігла за ним, висла на його руці, била маленькими кулаками у тверду спину, але тільки пальці собі побила. З відчаю підібрала у коридорі закривавленого ножа, того, що випав з аросця, вхопила обома руками, кинулась на почвару у людській подобі. Гел відчинив шлюз, закинув туди вампіра. Розвернувся, схопив Енне за тоненькі руки, озброєні ножем. Зброя випала, Гел підхопив ножа.

– Поріжешся, – й проштрикнув ножом клавіатуру, для керування шлюзом.

– Та що це ви знову робите? – обурилася Енне, – навіщо, гиик, ви трощите мій корабель?

– Після того що ти зробила з пультом, це вже не корабель. А моноатомна бочка з двигуном, – сердито відповів Гел, – добре хоч двигун не заблокувало, без силового поля нас зім’яло б наче банку з–під пива. Бачила такі банки?

– Ага. Гииик.

– А тепер себе уяви у середині такої банки.

Вона уявила.

Гел зайшов у шлюзову камеру до Ларсарда. Двері за ним зачинилися, і одночасно відчинився люк зовні. Гел випхав вампіра й вистрибнув у відкритий космос сам.

Наче статуя, закляклий вампір виплив корабля. Енне бачила тільки Ларсарда. Той чорний невідомий відразу зник. Дівчина стояла біля шлюзової дивилася у ілюмінатори не розуміла що відбувається.

– Він зовсім ідіот? – запитала дівчина. – А ножика навіщо у пульт штрикнув.

Вона почула скрегіт наче зовні чиїсь кігті шкрябали борт. Почула кілька ударів. Моноатомні борти вібрували. Дівчина перелякано озиралась навколо, побігла до рубки. Усі монітори були чорними, лобове скло вузьке, нічого не видно.

– Ой мамочко, – шепотіла дівчина, – мамочко прощавай, здається я таки помру сьогодні, даремно ти пиріг спекла, я не прилечу додому.

Почула як у коридорі знову запищала шлюзова система. Повернувся той страшний, чорний вбивця. Зайшов у рубку. Енне зрозуміла навіщо він пошкодив клавіатуру, звичайно щоб вона шлюз не заблокувала. Та вона й не додумалась до такого, гадала він вже не повернеться, плаватиме разом з прекрасним Ларсардом. От справді нічого не думала.

– Що ви зробили? – запитала Енне.

– Змінив напрямок, – відповів він.

– Навіщо? Ми загубимося. А пульт зв’язку? Я ж зламала.

– І дійсно, ти його зламала, – сумно посміхнувся Гел. – І двигун заблокувала, і пульт керування, також, зламала.

– Ви страшний. Я злякалася. Боялася, що в мене вб’єте. Спробую відремонтувати.

– Страшний, кажеш? У тебе гикавка пройшла, – усміхнувся демонструючи гострі ікла.

– Ви дракон? – запитала Енне.

– Так. Хіба не очевидно? – насміхався Гел. Спочатку спробуємо відремонтувати навігаційні прилади, щоб дізнатись, куди ми тепер, в біса, летимо. Нічого не відчуваю, клятий вампір. Ну от... Не плач. Все буде добре. Аросців я зараз у трюм скину, там холодно, смердіти не будуть.