Частина шоста. Невідомо куди

– Не можна назад! – злякалася вона. – Нам потрібен інший канал! Ось тут, – дівчина тицьнула пальцем у лінії й цифри на навігаторі.

– Туди на цій швидкості три дні пертися, – відповів Гел. – Ні штурвалу, ні регулятора швидкості. Я у власних лапах, цей корабель, на таку відстань не потягну. Розігнати цю бляшанку завдяки магії поки не зможу. Отже сядемо на якір біля цього каналу чекатимемо на моїх.

– На інших злочинців? – злякалася Енне.

– Я не злочинець, – заперечив Гел слідкуючи за розграфленим схематичним екраном на навігаторі, де блимала лише одна рухома крапка, яка позначала їхній моноатомний галактичний катер.

– Чому вас перевозили під охороною? – Запитала дівчина пілот.

– Ворогую із твоїм прекрасним Мардуком, – відповів Гел.

– Мардук не може мати ворогів, – відповіла дівчина.

Вона стала сміливішою, вже навіть відчувала приязнь до нього. Адже він не знається на реаліях сучасного світу, йому потрібно пояснити, що таке цивілізація. Усі ж знають – дракони дикі істоти. Енне вирішила - перевиховання дракона вимагає часу та терпіння. Заявила:

– А я їсти хочу. Чи мені померти з голоду?

– То йди до кают–компанії й приготуй собі щось. Я люблю фірго (кава) дуже солодкий.

– Я ще маю вам фірго готувати? – дівчину здивувало його нахабство, вона підвелася, войовничо вперла руки в боки.

– Тобі все одно немає чим зайнятись. Прилади не працюють, ти їх знищила, – і добавив зі сміхом, – Ас.

– Потвора! – вигукнула вона у відповідь і показала йому язика.

– Рюмса.

– Я не рюмса! – крикнула дівчина, й пішла у кают-компанію.

Гел глянув на екран, побачив десять вогників які запалахкотіли біля вирви підпросторового каналу, позначеної на екрані кільцями. Гел спочатку зрадів, але послухав простір й відчув що це не калтокійські катери, а кораблі Братерства

– А оце вже недобре, – мовив Гел, й кинувся до шлюзу.

Вилетіти з корабля він не встиг. Ворожі кораблі не мали наміру брати маленький галактичний корабель на абордаж, вони відкрили вогонь відразу тільки його зафіксували.

Катер перевернуло, перші ракети відбило силове поле. Гел впав, заплющив очі, усе що він встигав, на що вистачало сили, це ще посилити захисне поле маленького корабля, щоб металеві ракети схожі на тонкі списи із вибухівкою не розбили моноатомний катер на пилюку. Ракети відскакували від силового поля й противник вдарив силовими зарядами.

Стрілянина припинилася. Гел відчув що кораблик почав рухатися швидше. У вухах з’явився той особливий шум, який завжди супроводжує космонавтів у підпросторовому каналі, коли йде переміщення на дуже великі відстані. Півгодини космічний катер провалювався невідомо куди. Гел тримав посилене силове поле навколо його корпусу, бо некерований корабель могло розбити об пилові хмари, чи затягти у підпростір. Врешті корабель випав у простір. Дракон відчув що його лихоманить.

Підвівся на ноги. Пошкандибав до рубки керування. З кают компанії приємно пахло розлитим фірго. Енне сиділа під столом у кают–компанії, обхопивши прикріплену до палуби ніжку стола руками й ногами. На лобі дівчини гуля, на щоці синець, мізинець на правій руці стирчав викривлений. Тільки побачивши Гела вона наважилась відпустити ніжку. Він допоміг дівчині сісти на канапу біля стола. Боса нога неприємно липла до солодких калюж на підлозі.

– Цукру не пошкодувала, – хмикнув він, – відчувається.

Енне дивилася на нього налякано, не розуміла як він може після такого падіння у підпросторовий канал ще й жартувати.

– Що тепер з нами буде? – запитала дівчина.

– Зроби знову фірго, може нам вдасться його випити, – відповів Гел, – я піду перевірю рубку, маю надію навігатор уцілів. Хоча навряд чи він нам покаже де ми опинилися.

– Двигун ще працює, не заклинило, – мовила Дівчина вслухаючись у тихий гул.

– Не заклинило, – Гел перевірив апарат для готування їжі, він ще працював отже енергія у систему поступала. Вийшов з кают–компанії. Почувався слабким як ніколи. Кораблик добре покрутило у підпросторі, важкі предмети ще якось утримувалося магнітним полем, а легкі і незакріплені розкидало. Навігаційний прилад і маленький комп’ютер Енне розбилися, вщент. Гел зазирнув у ілюмінатор, побачив дві зірки, декілька туманностей, метеоритний потік, усе неймовірно далеко, а навколо катера пустка, безмежна космічна пустка.

– Занесло, – мовив Гел сам до себе, заплющив очі, зосередився почав сканувати найближчий галактичний квадрат, побачив планету неподалік. Корабель летів у її напрямку. Планета мляво світилася у просторі, велика кольорова, оточена трьома супутниками, два з яких штучні, але давно вийшли з ладу, лише оберталися навколо планети по далекій орбіті. Хмари світла повільно пливли у стратосфері планети, – потрібно знову виходити з корабля, бо не потрапимо на неї, якщо не змінити курс. - Клятий вампір.

Гел повернувся до кают-компанії. Енне зварила нову порцію фірго, два великих кухля з пахучою рідиною стояли на столі. Дівчина дістала з полиць консерви й крекери, їла й дивилась у стіну заповнену полицями та ящиками для зберігання продуктів.

– Я вийду з корабля, зміню курс, - Мовив Гел, - Там є планета, потрібно туди впасти поки пальне не закінчилося. Скажи що корабель на зірковому паливі?