Шкода- нема калошів

Влодько та Світлана кузен і кузена , а їхні матері – рідні.

Влодько старший за сестру на три роки, хоча й не скажеш на перший погляд. Чи то вона виглядає старшою чи то він – молодшим. Але то не є важливим, бо вони завжди разом і батьки їхні поруч живуть. І вже одне без одного , ну, ніяк.

Ото прокинеться Світлана і бігом до Влодька.

– Влодько, а чи ти вже встав?

– Аякже!– кричить той у відповідь,– заходи.

Зайде і посміхається. Сидять за столом – посміхається. Чай п'ють і тут від Світланиної посмішки нікуди не дітись.  А коли  щось сказати, то вже так сміється, що й сам регочеш. 

Аж якось надумали вони поїхати десь грошей підзаробити . То там хтось їх нарозумив, мовляв , треба щось продати …О, то діло ж кажуть.– мовить хлопець, а дівчина знай сміється.

– Як розбагатіємо…

Сміється.

– Як купимо собі щось файне.

Сміється.

Зібрали їхні мами такий сякий крам та випровадили до сусідньої країни на торгівлю. Ото приїхали вони і товар на прилавок виставляють. А Боже ж мій милий, чого тільки  нема! Тушковане м'ясо в банках, солодкі цукерки на паличках спечені вночі, медівник, горішки сушені без кожури, цілі горіхи..та всього багацько. А звідти накупили і панчішки з кружевами, і халати з пташками.Теплі гамаші і до роботи рейтузи. А ще чобітки Світлана собі взяла і Влодько чоботи теж прикупив. Приїхали тай хваляться обновами. А чобітьми тішаться, особливо кузен, мовляв і гарні і по розміру, і по кольору…

А Світлана знай Хі та Ха та ХаХаХа

– А ще ,– не вгаває той,– такі теплі, такі теплі…такі, як…валянки.

– Але ж проблема є одна, – втручається молода дружина Влодька,– не  зможемо ніде купити на них калоші.

І замовкла…

Світлана вибухнула сміхом .

А хлопець стояв і лиш благально дивився на свою кохану, наче хотів сказати:

”Навіщо?”

Довго ще згадували про ті калоші до “ валянок”, аж допоки чоловік не викинув ті чоботи. 

А Світлана і по нині сміється, а якщо щей нагадати їй за калоші…то взагалі вибух емоцій.