Через пліт живе Галина. Така собі жіночка.
Щоб аж така, то не така. Та й сказати, що ніяка, теж не скажеш.
–Наталю,– це вона мене гукає,– доброго дня.
–Доброго,– відповідаю.
– Що робиш?
– Нічого.
– І я нічого.А кудись йтимеш?
– Ні.
– І я ні.То я йду?,– запитує, зупинившись в напівоберті . А голова аж у в’язах скрутилася. Очиськами лупа- лупа.
– Йди,– відповідаю, Та й нагинаюся, набираючи дрова з землі.
– Ну…то йду.
Та й почимчикує. Ще стане на порозі. Подивиться, ніби щось хоче сказати, а далі – “хрясь” дверима та й зникне за ними….
Відредаговано: 22.10.2026