На прийомі у лікаря

—Лікарю , доброго дня , – просовується голова крізь  прочинені двері , – до Вас можна ?

— Ну...раз вже всунулися , так би мовити , тоді вже ...просовуйтеся до кінця.

— Я на хвильку, – продовжує голова і сьорбає своїм кирпатим носом .– то можна ?

З-за столу підводиться постать в білому халаті і прямує до дверей . Зупиняється. Довго вдивляється в  балакучу  голову : 

— Ви одна чи , можливо , є ще й туловище ?

— Ой, – зойкує кирпатий ніс , а під ним скривлюються  тонкі рожеві губи .– так, звичайно .

— От і добре, – мовить біла постать лікаря і направляється на своє звичне місце : за стіл . Сідає .  Рука перегортає сторінки  журналу , щось креслить в ньому . 

Очі ескулапа  зиркають 

з- під густих брів . Причесане волосся  –аж виблискує , немовби змащене якимось маслом ...

Далі це  все  відхиляється відкидається на спинку стільця .

— То що вас , панове, привело до мене ?

— Панове ?!- дивується уже все тіло , що вислизнуло з дверей :– ми ..тобто , я ...один .

–Проходимо. Не затримуємо чергу ...

– Черги немає, – просовується пацієнт в глиб кімнати . Дійшовши середини , зніяковіло тупцюється , роззираючись надовкіл .

– Щось загубили ?– запитує лікар, розгойдуючись в кріслі. А сам пильно стежить за чоловіком , невизначеного віку. – Вам скільки років ?

– Що ?– розгубився перший .

– Років , кажу , скільки ?– підводиться , засмикує поли халата і прямує до хворого . Довгими пальцями  роздирає повіки , заглядаючи просто в очі. – Чому ваші чоловічки бігають ?

– Я один ...незнаю ніяких чоловічків...

– Добре,– лікар відходить і повертається за стіл: – Сів!!!- рука  підіймається вгору і з великим ляскотом опускається на стіл , якраз на останньому складі , що робить " запрошення "  грізним , від чого чоловік аж присідає . Губи тремтять.

– Я ..я..

– Випиваєте?! –гримає і далі причесана чуприна.

– Ні...так...деколи....

– Значить ..алкашшш.

– Ні, – поспішає заперечити прибулий 

– Алкашшшш,– тягне останню літеру лікар, насолоджуючись її звучанням. – а я от десять років не п'ю. Нічого. Живу . І не палю . А ви ?

– Що я ?– тремтить голос

– Палите?.. Те, що ви алкашшш...ми вияснили...

– Ніякий я не алкаш! – переходить на крик чоловік...

– Ооо... то ви –ПСИХ. Так, так, – виходить з-за столу і  обходить кругом тремтячої постаті лікар ,– як я відразу цього не помітив ?  СІВ !!!

– Чому ви на мене постійно кричите ?! Я теж можу кричати . І куди , зрештою , мені вже присісти , щоб ви не кричали ?

Лікар стоїть, почісуючи бороду довгими пальцями правої руки , спершись ліктем на ліву, яка обіймає місце , де мала би бути   талія ,  запнута  в білий  халат , пильно вдивляється  в обличчя чоловіка , який  розгублено дивиться на підлогу .

– Так..– розмірковує господар кабінету – агресія...безпричинна...

безпідставна. Сліди пиятики ..присутні.  Наказам не підчиняється.Огризається . Нервує ...

Далі сідає за стіл. Щось починає писати : 

– Я вам тут пропишу по 600 мг Карбомазепін.. на добу . Заспокійливе. По дві пігулки за один прийом ...тричі на добу...Магнезія і...

 МРТ ...обов'язково : потрібно виявити  джерело  ваших негараздів..а воно  у вас є, це вже мені повірте, як спеціалісту.  І...через місяць до мене...

Раптом відчиняються двері і на порозі виростає постать жінки : – Ледве тебе знайшла . Стоматолог чекає. Вирвати зуба , який хитається , то є дурничка ...а ти тут ...чому ? – здивовано обводить поглядом присутніх .

– Стоматолог ?– першим озивається  лікар , – Геть з кабінету . Ви мені заважаєте ...і зачиніть за собою двері і...покличте слідуючого ....

– До побачення, –  умовний пацієнт задкує  до виходу. Двері  зачиняються .  Він полегшено зітхає  :– оце так стрес я отримав.

– Я  б теж отримала ,–посміхається дружина ,   вказуючи на табличку на дверях : ПСИХІАТР.