Частина 1. «Будинок біля лісу»

Та пішов ти! – викрикнув роздратований голос з трубки телефону. Я з силою кинув слухавку, моя зміна добігала кінця, і хоч це трішки піднімало настрій. Був вечір субути і я був дуже втомлений після 15 годин роботи. Мене звати Андрій, працюю на обзвоні людей та втюхую їм різні непотрібні речі утридорога. Робота не з простих, але гроші потрібні, тому я ще там працюю. Але в постійному стресі з часом вигораєш, і хочеться подалі від турбот у спокійне місце.

Закінчивши зміну я зібрав свої речі та поїхав додому, по дорозі ще заїхав у продуктовий магазин, закупившись на декілька днів. Добравшись до квартири швидко помився і навіть не вечерявши ліг спати.

Прокинувся по звичці о 6 ранку та побачив що сьогодні законний вихідний, тому пішов займатися хатніми справами. Після того як приготував сніданок я поснідав та приступив до перегляду улюбленого серіалу, так і пройшов день, за домашніми клопотами. Ввечері, коли я готувався до сну роздався рингтон мого старенького айфону, я побачив на екрані смартфону що телефонує начальник:

 ⁃ Алло - трохи розгублено сказав я

 ⁃ Доброго вечора - грубим голосом проговорив начальник.

- Вибачай що телефоную так пізно, але мушу тебе попередити що мені треба владнати справи з податковою, тому у тебе буде відпустка на 2 тижні

 ⁃ Добре, дякую, гарного вечора - збентежено відповів я

 ⁃ Взаємно, відпочивай - відповів начальник

Я давно вже мріяв про відпочинок, у тихому місці, без міської метушні. Це взагалі не було схоже на мого боса, але може це і на краще.

Переглянувши в інтернеті всі пропозиції по оренді житла у Київській області, я знайшов варіант у 2 рази дешевше ринку. Переглянув фото, на них був доволі пристойний 2-х поверховий будинок. Було вирішено наступного дня їхати оглядати.

Уже о 9 ранку я мчав на зустріч такій довгоочікуваній відпустці. Речі я відразу взяв з собою, щоб не їздити по декілька разів. Якби я міг повернути час назад, то ніколи б не перетнув межі цієї проклятої місцини… Але все  по порядку. Тихі мотиви пост-панку грали у магнітолі, та я настільки захопився музикою, що зовсім не слідкував за дорогою, згодом помітивши дещо дивне, уже за декілька кілометрів до місця призначення сигнал GPS взагалі зник та бортовий компʼютер зовсім не хотів показувати дорогу.

 ⁃ Знову це кляте авто барахлить - роздратовано викрикнув я, - потрібно буде у когось запитати дорогу.

Зразу за поворотом стояла автозаправка. На ній і було вирішено зупинитися та запитати як добратися до місця призначення. Біля резервуару з газом стояв чоловік в робочій уніформі. Підійшовши ближче я розгледів його: чорне, неначе обмазане мазутом обличчя, маленький ніс картоплиною та щетина на обличчі, по вигляду йому було років 40.

⁃ Добрий ранок, вам скільки літрів? - жваво кинув працівник заправки

 ⁃ Доброго ранку! Мені не потрібно пального, я хотів би у вас дізнатися дорогу до села «Тихе», зовсім збився з дороги - задумливо відповів я

 ⁃ Ааа, ось у чому справа - обличчя цього чоловіка на секунду скувала гримаса розгубленості і якоїсь невпевненості

 - А навіщо вам туди, бабця померла? - з якоюсь нервовою посмішкою відповів автозаправщик

 ⁃ Ні, я у відпустку їду, а там знайшов доволі непоганий варіант - спантеличено відповів я

 ⁃ Дивно, там же майже людей немає, одні старі живуть, якщо не повмирали вже - з якомось сумом проговорив чоловік

 ⁃ Мені таке і потрібне, щоб людей поменше було - з ноткою радості сказав я

 ⁃ Ну раз таке діло то можна. Повертайся назад на метрів сімсот і зверни направо, там де починається кукурудзяне і закінчується соняшникове поле, тільки будь обережним, дурна слава про ті місця ходить….

- Дякую вам, гарного дня!

Чоловік кивнув та я попрямував до свого авто, завівши двигун я поїхав по вказівках того дядька. Доволі швидко знайшов потрібний мені зʼїзд та звернув на ґрунтову дорогу. 

 ⁃ Дивно що тут навіть знаку з назвою немає – спало мені на думку

Зовсім скоро попереду показалися дахи будинків. Село холодно зустріло меня закритими ставнями вікон. Заїхавши в саме серце села, я помітив дещо дивне, на вулицях взагалі ні було людей, хоча був самий розпал дня, можливо і справді тут уже ніхто не живе. В самому кінці селища, поблизу густого хвойного лісу і знаходилося моє майбутнє житло.

Я підїхав до свого майбутнього помешкання та вийшов із авто, неподалік був припаркований ще один автомобіль, я невпевнено пом'явся не знаючи що робити. Але тут з будинку вийшов невискокий чоловік в роках. Одягнутий він був в сіре довге пальто, на голові виднівся елегантний капелюх. Я підійшов ближче, пожав чоловікові руку.

- Доброго дня, мммм, ви значить Андрій? - почав розмову власник будинку

- Добрий день, так, все вірно. А у вас тут затишно - радісно кинув я

- Ну, цього не відняти. Мене до речі звати Михайло.

- Мене Андрій, приємно познайомитись - відповів я. Ми знову пожали один одному руки.

- Ходімо я проведу тобі невелику екскурсію. Я кивнув головою та ми увійшли до будинку. 

- Ось значить передпокій, направо кухня, на 2-гому поверсі ванна кімната та спальня, ходімо покажу. Ми піднялися сходами. Все було дуже красиво, мов намальовано. У спальні були великі панельні вікна які виходили прямо на хвойний ліс.

- Так, ну наче все. Чоловік задумався на секунду і окинув мене прискіпливим поглядом

Михайло протягнув мені ключі та поглянув на наручний годинник. Побачивши, що вже близько 17-00 він швидко проговорив :
- Я дуже поспішаю, з'явились термінові справи

- На все добре, до побачення

- До побачення Андрій, - Михайло наче хотів ще щось сказати та непевно передумав. Він швидкими кроками попрямував до сходів та невдовзі почувся звук закритих вхідних дверей.

Закінчивши з облаштуванням та після нехитрої вечері з яєчні та бекону, я заварив собі ароматного трав'яного чаю та вирішив вийти на вулицю і насолодитися заходом сонця, свіже хвойне повітря дурманило голову. Як виявилося, зовсім ніде не горіло світло, село неначе вимерло, може тут люди без світла живуть, по старих звичаях - подумав я.