Розділ 40 Вечір з гітарою

Макс

Як тільки ми дісталися до того старого поля під селом, де навколо бігали стомлені комарі і пахло сіном, я відчув, що це буде той вечір, який не забудеться ніколи. Вогнище палало, кидаючи довгі тіні на наші обличчя, а легкий вітерець шепотів листям — ідеальна атмосфера для чогось справді шаленого. Емма вже взяла в руки гітару, і вона наче втілення музики — її пальці плавно ковзали по струнах, а голос піднімався та опускався, ніби розповідаючи таємні історії.

Макс подумав: «Якось сьогодні навіть не холодно, хоча ми — просто під відкритим небом. Мабуть, це все завдяки компанії».

І тут почалося! Правда чи дія — найкраща гра для того, щоб вивідати секрети, що довго ховалися за усмішками.

Емма

«Добре, Максе, твоя черга! Правда чи дія?»

Макс

«Звичайно, дія! Хочу, щоб ти танцювала прямо біля багаття — в темряві, без світла. Хочу побачити цей твій легендарний танець «як я на уроці з фізкультури».

Емма не змогла стримати реготу, а потім почала рухатися — спершу ніяково, наче кіт, що не впевнений, на якій лапі стоїть, а потім розгулялася так, що здавалось, ось-ось вогонь почне танцювати разом з нею. Макс хихотів, ледве не падав на землю від сміху.

Стів і Мері дивилися, наче на шоу талантів — справжній комедійний екстрим.

Тепер моя черга, подумала Емма, усміхаючись з тією хитринкою в очах, яка одразу попереджала про непередбачуване.

Емма

«Ой, Максе, ти ж знаєш, я могла б розповісти, як ти під час баскетбольного матчу випадково влучив м'ячем... у тренера. Але, знаєш що, я краще розкажу, як ти в школі ховав конспект під партою і боявся, що вчителька побачить. Правда?»

Макс червонів, а друзі реготали — ця ніч була точно кращою, ніж будь-який тренувальний матч.

Але найбільше враження справила гра «дія», коли Емма викликала Макса проспівати пісню зі своєю версією тексту. Те, як він намагався змінити слова на смішні, з притаманним йому шармом, викликало вибухи сміху навіть у найсерйозніших.

Макс

«Я не можу повірити, що на це погодився! Але ж ти мене підштовхнула!»

Вогонь палає, музика лунає, і ми всі — ніби одна велика сім’я, де кожен може бути собою, не боячись виглядати смішно чи слабким.

Цей вечір залишиться у пам’яті назавжди — як той, де правда і жарти переплелися з тишею ночі і теплом дружби. І коли дихання починає зупинятись від сміху, розумієш: справжнє щастя — це просто бути поруч із тими, хто змушує тебе відчувати, що життя — це гра, у яку варто грати по-справжньому.

Емма

Цей вечір був ідеальний — багаття тріщало, гітара звучала то весело, то сентиментально, і хтось, здається, вже втретє співав пісню про козу, що втекла з городу.

І тут я знову побачила їх.

— Ну подивись на цих голубів, — шепнула я Максу, ткнувши його ліктем у бік.

Макс

— Та вони не голуби, а вже цілий лебединий ансамбль, — підказав я, жуючи зефір.

Стів сидів на колоді, притискаючи до себе Мері, яка зручно вмостилась на ньому, ніби в неї була приватна підписка на найзручніше місце біля багаття. Вони обіймалися так, наче в них було нескінченне літо, і я б не здивувався, якби зараз над ними з’явилась неонова вивіска «Love is here».

— Ти глянь, як вона на нього дивиться. Так навіть я на піцу не дивлюся. А це багато значить, — промимрив я.

Емма

— А Стів? Він ніби знайшов найсвятішу істину — типу: «Який сенс життя? — Мері.»

Я хіхікнула, ховаючись за горнятком. Мені було так тепло на душі, ніби ми всі разом були не на сільській вечірці, а на зйомках романтичної комедії, де Стів і Мері — головні актори. І все так щиро! Вони не грають, вони просто живуть у своєму маленькому світі, а ми всі — щасливі статисти.

Макс

— До речі, якщо хтось скаже, що справжнього кохання не існує, я офіційно посилаю його подивитись на Стіва та Мері

Емма

А ще ці двоє примудряються бути разом, не залипаючи одне одному в очі по десять годин. Вони жартують, підколюють, грають у «Правда чи дія», але навіть у цих дрібницях — одне на одного розраховують. Коли Мері витягнула «дію», вона сказала:
— Я заспіваю щось тільки, якщо Стів підтримає бек-вокалом.

І, звісно ж, він одразу встав, підхопив гітару і, підморгнувши їй, почав грати. Звук був такий кривенький, що коза з попередньої пісні повернулася б на подвір’я сама, але Мері світилася так, ніби то найкраща музика у світі.

Макс

— О, от це і є любов. Коли вона фальшивить, а він все одно дивиться на неї так, ніби слухає Бейонсе.

Емма

Ми з Максом перезирнулися. Було в цьому щось надихаюче. Їхня пара — не показна, не глянцева. Але міцна. Тепла. Як чай із медом. Як пісня під гітару на сільському подвір’ї. Як... як щось справжнє.