Розділ 36 Букет, бійка і мир у гаражі

Емма

Я прокинулася зранку, і перше, що відчула – це головний біль. Друге – моральний. Весілля залишило після себе не тільки блискітки в волоссі й сліди від каблуків на ногах, а й хаос у серці.

Макс учора заступився за мене — це ж романтично, правда? Але ж чому він не міг просто... я не знаю... забрати мене від Джона і піти мовчки? Навіщо було лізти в бійку, ще й на весіллі моєї найкращої подруги? Люди ще й не встигли доїсти канапе, як уже побилися!

І от я лежу в ліжку, ковдра як кокон, а думки як метелики — літають, плутаються, і кусають за душу. Просто нам потрібно поговорити та зрозуміти один одного…

Я поговорила з Максом. Ну, як поговорила — на підвищених тонах. Ми посварились. Він стояв, мовчав спершу, потім почав бурчати щось про «честь», «мужність», «хай всі знають, що ти моя».

Та я ж не сумнівалась, що я його! Просто хотілось, щоб мій хлопець вирішував конфлікти як джентльмен, а не як герой мексиканських серіалів з махачами і киданням тостів у натовп.

Макс

Я сидів у гаражі, копирсався в коробці з гайками, бо ну хоч щось треба було зробити з руками, щоб не зірватися.

— Вона образилась… — бурмотів я, звертаючись до ключа на 14. — Та я ж за неї! Він до неї ліз, ясно ж видно було!

Чесно? Я не одразу врубався, що Джон — це той самий Джон. Я ж його ще в бані похвалив! «Класні в нього жарти,» — казав я тоді хлопцям. От і смійся тепер…

А потім вона заходить до гаражу. Грім в спідниці. В очах блискавки, на обличчі — тиша перед бурею.

Емма

— Ми можемо поговорити? — сказала я, стоячи на порозі його території.

— Якщо ти прийшла знову сваритись, я одразу кажу — я не винен, — він поставив ключ і витер руки об штани, хоча вони і так були брудні.

— Я прийшла не сваритись, — я зітхнула. — Хоча трохи — може. Але більше — миритись.

Він дивиться на мене, насторожено. Як кіт на пилосос.

Макс

Я чекав, що зараз вона кине мені в обличчя ще якусь «ти не думаєш про нас», але вона просто сіла поруч. Мовчки. І ми сиділи хвилин п’ять. Мовчали. І тільки наші плечі трохи доторкались.

— Я не люблю, коли мене ставлять в незручне становище, — сказала вона. — Але я люблю, що ти за мене заступився.

— І я не люблю битися. Ну, може трохи люблю, — пробубнів я. — Але я точно не люблю, коли тобі хтось лізе в душу без запрошення.

Вона розсміялась. Нарешті. Як музика. Як весняний дощ, що нарешті змив весь цей пил непорозумінь.

Емма

— Пам’ятаєш, як ми зловили букет і пов’язку? — сказала я.

— Ну так, прикмета така… — він підморгнув. — Що скоро в нас буде ще одна бійка — але вже за весільну дату.

— О, ні-ні! Я ще не готова до бою з твоєю мамою за весільне меню!

Ми обоє розсміялись. І якось одразу стало легше. Мов скло між нами розбили, і можна знову дихати на повні груди.

Макс

Я обійняв її. Просто — без слів.

— Все добре, маленька? — запитав я, притискаючи до себе.

— Ага. Навіть трохи краще, ніж добре.

— То що, може ще раз на якесь весілля разом?

— Тільки без бійок!

— Гаразд… хоча якщо знову Джон прийде…

— Макс!

— Жартую!

І от так, серед сміху, запаху моторного масла і сонячного променя, що пробився крізь вікно гаража, ми знову були ми.