Розділ 34 Остання ніч холостяка

Макс

Я не знав, хто такий Тім, крім того, що він наречений подруги Емми — Софі. Але коли вона підморгнула мені і сказала:

— Максе, ти ж не проти гарно провести вечір у чоловічій компанії?

Я вже стояв із рушником на плечах біля бані, ніби мене туди телепортували. Серйозно, ця дівчина вміє переконувати.

Тім зустрів нас на ганку з легким хвилюванням у голосі, але коли побачив, що нас усього двоє новеньких — я та Стів, — одразу розслабився.

— Головне, щоб не було стриптизера, — пожартував він, кидаючи дрова у пічку.

— О, то це я даремно костюм пожежника в багажнику тримаю? — підкинув я і викликав хвилю сміху.

Зібралися ми вісім хлопців. У когось були пивні келихи, хтось уже ховався у парилці, а я швидко зрозумів: це не просто якась вечірка — це братство. Не те, що в університеті, а справжнє. Зі сміхом, підколами й нульовим пафосом.

Всі ніби знали один одного роками. Ми обговорювали все — від того, чому піца краще за кохання, до того, як Тім взагалі наважився одружитися.

— Вона змусила мене повірити, що я не ідіот, — зітхнув Тім, — і навіть сказала, що мої жарти смішні.

— Значить, вона тебе справді кохає, — кивнув я, ледь стримуючи регіт.

Після другого заходу в баню я вже відчував себе пареним овочем, але Джон — боярин нареченого — несподівано виявився справжнім коміком.

— А пам’ятаєте той випадок, коли я переплутав тост і почав дякувати Господу за носки?

— Не переплутав. Це був кращий тост у моєму житті, — вставив Макс (тобто я), розтираючи спину віником, мовби я в джакузі в Лас-Вегасі, а не в бані на околиці міста.

З Джоном ми одразу зійшлися. Він був той тип хлопця, який говорить швидко, сміється голосно й не боїться здаватися дурнем. І це було найкраще.

Потім були шашлики, квас (чесно, квас!), ще трохи бані, і спроба зіграти в гру «правда чи дія», яка закінчилась тим, що хтось ліг спати в халаті з огірками на очах.

Емма

А тим часом у дівочій частині вечора ми з Мері вже порахували, скільки разів Тім за день сказав Софі «так, люба», і зробили ставки, хто першим засне на вечірці у хлопців.

Я написала Максу повідомлення:

— Ви вже там зварилися чи ще живі?

Він відповів селфі з парилки, де вони з Стівом  іще кимось сиділи, обмотані рушниками, червоні як помідори, з підписом:

«Це пекло. Але ми братство.»

Я засміялася так голосно, що Софі виглянула з кімнати.

— Що там?

— Твій наречений перетворив баню на вечірню терапію для чоловіків.

Ця ніч була про інше. Про те, як незнайомі люди стають друзями. Про гумор. Про розмови без телефонів в руках. І про пар, що змиває втому, невпевненість і навіть залишки холостяцького життя.

Макс

Я стояв під зоряним небом після бані, холодне пиво в руці, рушник на плечах, і слухав, як Джон розповідає анекдот про тещу та електросамокат. Ми сміялись так, що аж у вікнах будинку хтось стукав, мовляв, тихіше там, веселі хлопці.

— Ну що, братва, — підняв келих Тім, — наступна вечірка буде вже з підгузками, а не парилкою.

— Але з цим же складом, еге ж? — сказав я.

І всі підтвердили. Бо навіть якщо ми знали одне одного всього вечір, ми стали тією самою командою. Командою, яку зібрала любов. Ну, і трохи пар.

Емма

Поки хлопці парились у бані й гралися в «правда чи дія» з огірками на обличчі (не питайте), ми з дівчатами розпочали спецоперацію під кодовою назвою: «Сюрприз на весілля»

Софі ще з ранку ходила й щось підозрювала, але ми з Мері, як досвідчені шпигунки, лише загадково усміхались.

— Ви щось задумали? — примружилася вона.

— Та ні, ми просто… готуємо тебе до найкращого дня у твоєму житті! — відповіла я так щиро, що сама ледь не повірила в невинність нашого плану.

Але як тільки вона пішла фарбувати нігті у ванну, ми з Мері злетіли в кімнату, закрили двері, витягли ноутбук, листівки, пір’я, блискітки, штучні вуса (так, вуса), і розпочали творити магію.

— Пункт перший: відео з привітаннями, — оголосила Мері.

— Пункт другий: танець. Але не якийсь там романтичний. Ми танцюємо в піжамах. З тостерами замість мікрофонів.

— Пункт третій: слайд-шоу «як все починалось» — і ми додамо її фото в 5 років з горщиком на голові, — хихотіла я.

Мері

Ми з Еммою так захопились, що не помітили, як вже майже друга ночі. З кімнати долинали звуки нашого хорового співу «I Wanna Dance with Somebody», а Мері, тримаючи подушку замість гітари, репетирувала фінальний поклон.

— Головне — не зробити з цього цирк, — зітхнула я.

— Еммо, будь ласка, ми вже вийшли за межі цирку, ми в зоні повного шоу-божевілля.