Розділ 30 Кінна прогулянка

Макс

Коли Емма запропонувала нам піти на іподром, я навіть не уявляв, наскільки цей день стане одним із найяскравіших у нашому університетському житті. Стоячи біля величезних, гордовитих коней, я відчув, як серце починає калатати швидше — наче перед грою в баскетбол, тільки тепер усе відбувалося на спині цих величних тварин, а не на майданчику.

Емма блищала — це було помітно навіть із далеку. Вона так легко підходила до цих гігантів із копитами, ніби це її давні друзі, а не просто тварини, яких треба не лише посадити в сідло, а й навчитися розуміти, відчувати їхню поведінку і настрій. Вона доторкалася до коней з такою ніжністю і впевненістю, що навіть я починав трохи розуміти цю магію спілкування.

— Макс, ти перший, — сказала вона, підморгнувши, і в її голосі була іскорка впевненості і підтримки. — Не бійся. Коні відчувають страх, і якщо ти налякаєшся, вони теж будуть нервувати.

Я глибоко вдихнув, намагаючись зловити цей момент і налаштуватися на потрібний лад. Коли сів у сідло, моє тіло відчуло незвичний викид адреналіну — не зовсім страх, але й не повна спокійність, скоріше хвилювання, змішане з очікуванням. Емма терпляче показувала мені, як правильно тримати віжки, як зберігати баланс і коли натискати підп’ятками, щоб кінь почав рухатися. Я майже не помічав, як моє тіло адаптувалося, а відчуття вільності від спільної їзди було ні з чим не порівнянним — наче я на мить забув про все, крім руху вперед і дихання коня під собою.

— Еммо, — прошепотів я їй на вухо, — якщо я впаду, то ти точно зможеш мене витягти? — поглянув у її очі, які світилися впевненістю.

— Впаде той, хто не намагається, — відповіла вона з посмішкою, — а я за всіх трьох тут відповідаю!

Її слова розвіяли мій сумнів і підняли настрій. Вона справді тримала ситуацію під контролем — впевнена, смілива, й одночасно така дбайлива.

Найбільше сміху викликав момент, коли Мері вперше спробувала застрибнути на коня. Це була справжня боротьба: вона стрибала, бігла навколо коня, намагалася знайти правильне положення, і все це виглядало так, наче вона змагається з мініатюрним драконом, який жадає втекти. Стів підбіг до неї, наче справжній рятувальник із кінофільму, і з легкістю підсів їй під спину, допомагаючи втриматися в сідлі.

— Тримайся, Мері, — сказав він із усмішкою, — ти зараз справжня зірка цього шоу!

Ми всі реготали, спостерігаючи за її перші спроби, а Мері, хоч і злегка розгублена, зрештою посміхнулася, відчуваючи підтримку друзів. З кожним кроком вона ставала все впевненішою, і ось уже через кілька хвилин її рухи почали набирати природності.

Цей день на іподромі подарував нам не просто нові враження, а справжній заряд емоцій — адреналін, сміх і відчуття, що попереду чекає багато захопливих пригод, вартих того, щоб ризикнути і відчути справжню свободу.

Емма

Кінна їзда — це моя стихія, моя справжня пристрасть, і бачити, як мої друзі вперше відкривають для себе цей неймовірний світ — було справжнім кайфом. Я завжди знала, що навчати їх буде цікаво і захопливо, але навіть не уявляла, що цей процес виявиться таким веселим і, чесно кажучи, трішки хаотичним.

Макс — мій класний хлопець, з яким дуже легко знайти спільну мову, але на коні він виглядав так, ніби намагається приборкати дикого звіра. Кожного разу, коли він намагався не втратити рівновагу і триматися, я уявляла, як це виглядало б у цирку: він, ніби артист на канаті, балансує між страхом і азартом. Було смішно, але водночас і зворушливо. Здається, він відчував мої внутрішні думки, бо підморгнув мені так, ніби хотів сказати: «Тримайся, я не здамся і спробую ще раз!»

Мері з перших хвилин ледь не впала з коня, але з таким наполегливим, впертим поглядом, що я одразу зрозуміла: вона не збирається здаватися, хоче навчитися і показати всім, на що здатна. Коли Стів підійшов і допоміг їй втриматися, це було надзвичайно мило і водночас трохи романтично. Він так природно став рятувальником у цій ситуації, що я не могла втриматися від жарту:

— Стіве, не загравайся надто, а то Мері сама тебе в сідло підсадить!

Всі вибухнули сміхом, і ця легкість, ця невимушена атмосфера зробили наш день ще кращим, додали відчуття справжньої дружби та підтримки.

Наш помічник на іподромі, пан Джо, теж вносив свої корективи у нашу компанію. Він розповідав про коней так, наче ми були на захоплюючій екскурсії у зоопарку, додаючи до кожного свого слова жартів і веселих порівнянь:

— Доглядати за конем — це не просто, — говорив він, — це наче тримати в квартирі одночасно дикий спортзал і пральню.

Його слова змушували сміятися і задуматися водночас. Саме тоді я усвідомила, що кінна їзда — це не тільки мистецтво сидіти верхи, а й велика відповідальність, турбота і повага до цих величних створінь.

Після тривалих прогулянок ми рушили до басейну для коней. Уявіть собі: величезні, мокрі, блискучі тварини, які з вигляду такі горді, гордовиті й недосяжні, а насправді вони люблять, коли їх миють і розчісують гриву. Ми з Мері весело змагалися, хто зробить гарніші косички — це було справжнє шоу, а Макс, у свою чергу, безуспішно намагався втекти від кінського душа — і це викликало сміх усіх нас, навіть до сліз!

— Еммо, — жартувала Мері, — ти впевнена, що Макс не хоче бути кінним чемпіоном?