Розділ 24 Структура бізнес-плану

Макс

— Ну що, гайда будувати майбутнє! — так почалася наша нарада. Сидимо в будиночку на дереві, який з усіх сил намагається бути офісом. На коліні зошит, ручка в зубах, на обличчі — шар пилюки, який можна хіба що лінійкою міряти, а в голові — суцільна оранка, врожай ідей і бур'яни сумнівів, які доведеться виполоти.

Я взявся за головне — розміщення полів. На північному полі буде соняшник — яскравий, як посмішка Емми після кави, і жовтенький, як наш пес Барні після купання в болоті, коли той стає не пес, а якась болотяна істота з мультика. Пшениця піде на захід — там вітер спокійніший, не зноситиме паростки, і взагалі, захід — якось по-пшеничному звучить. А кавуни й дині? Та вони заслуговують на VIP-зону! Південний схил, де тепло, як у мікрохвильовці на режимі «попкорн», і сонце гріє, як бабуся, що кутає тебе в плед.

Зібрав старі карти, витягнуті з комори, де все пахне минулим і мишами, провів міні-аналіз ґрунту, хоч і без лабораторії, але з розумом і нюхом. Бо ми не садимо «аби де, аби що». Наш чорнозем — це як діамант серед пилюки, наша гордість і наша зброя.

Ну й добрива, звісно — лише органіка. Жодної хімії! Емма ще з першого дня попередила, з серйозним поглядом, який не терпить заперечень:

— Якщо я побачу хоч один мішок "нітратної гидоти", ви будете удобрювати поля власними руками. І краще не питайте, що я маю на увазі.

Отак і працюємо — з пилюкою на носі, мріями в голові і вірою в те, що цей будиночок на дереві ще стане штабом великої справи.

Емма

— Якщо буде хоч грам хімії — я поселюся у курнику й стану сторожем моральної чистоти! Справді, буду ночами сидіти на сідалі й пильнувати, щоб жодна пляшка з підозрілою етикеткою не перетнула межу нашого господарства. І навіть не думайте, що я жартую. Курка мене вже прийняла як сестру, так що в разі чого я знаю, де буде мій новий офіс.

Тож, екологічне фермерство стало нашим не просто вибором — нашим кредо, нашою філософією, майже релігією. Ми хочемо, щоб наші дині не світилися вночі, не фосфорували під місяцем і не піднімали тиск у кроликів, які забігли поласувати врожаєм. Ми хочемо, щоб їжа була їжею, а не експериментом із пробірки.

Ми вкладаємо душу в землю, і вона віддячує. Без хімії, без фальші, без зайвих слів. Лише сонце, вода, любов і… ну, трохи гною. Але лише натурального.

Стів

— Ха! Давайте рахувати. Якщо в нас є 30 гектарів під соняшник, середня врожайність — 2 тонни з гектара.

— І понеслося.

Мене не спинити, коли я починаю говорити про витрати, прибуток, коефіцієнти окупності, податкове навантаження, цикли інвестицій і амортизаційні відрахування. Від мене буквально віє формулами. Якщо Емма — це серце нашої ферми, Макс — руки й гумор, то Я — це мозок, що обраховує навіть об'єм дихання корови в дощовий день.

Я створив цілу таблицю в Excel. Там усе: урожайність, витрати на насіння, добрива (органічні, звісно), паливо, оренду техніки, податки, навіть вартість кави для мене, щоб я не жартував під час нарад. Але кульмінацією була окрема вкладка з рентабельністю кожного виду тварин на фермі. Я врахував усе — витрати на корм, ветеринарне обслуговування, електроенергію, транспортування і навіть... психологічну підтримку для свиней.

— Що? — перепитав Макс, коли повернувся з кавою. — Психологічна підтримка?

— Ну, — відповіла Емма з ангельською посмішкою, — вони ж теж живі істоти. Раптом у когось із них криза?

— Або синдром вижившого після січня, — додав я, ховаючи сміх.

У результаті ми узгодили, що на нашій фермі будуть:

Корови — для молока, а ще вони офіційно затверджені як моделі для нашого логотипу. Одна з них, до речі, вже має прізвисько Мілка. Вона харизматична.

Свині — головні в команді «об'їсти все». Їм не потрібна мотивація — достатньо залишити відро з яблуками у полі зору.

Кури — не просто несучки, а потенційні зірки нашого бренду. Емма вже думає над тим, як зняти з ними TikTok-серіал.

Коні — просто тому, що це красиво, велично і трішечки по-ковбойськи. А ще можна кататися галопом, коли настрій «я фермер майбутнього».

А тоді Стів розгорнув ще один файл презентації і сказав:
— Настав час думати стратегічно. Ось моя концепція: «Ферма сьогодні — Ферма 3000 завтра».

Ми спочатку розсміялися, але потім… замислились. Бо ж правда. Ми не просто сіємо гречку і годуємо курей. Ми закладаємо майбутнє. Ми будуємо щось справжнє. І в той момент у будиночку на дереві — нашому офісі — стало тихо, як у бібліотеці мрій. У кожного в голові вималювалась своя Ферма 3000 — не просто про техніку і прибутки, а про місце сили, природи, добра і… щастя.

Емма

— А чому б справді не назвати її так — «Ферма 3000»? Подумайте самі! Це ж не просто господарство з коровами, трактором і теплицею, а справжній символ майбутнього. Назва звучить як з фантастичного фільму, але при цьому має в собі щось дуже живе, наше. «Ферма 3000» — це як мрія, яку ми вже почали будувати своїми руками.

Це місце, де природа і технології не вороги, а партнери. Де соняшники ростуть під ритми джазу, а дрони в повітрі не лякають птахів, а допомагають обстежити поля. Де кури мають імена, а не серійні номери, і можуть пройти тренінг зі зіркової поведінки для TikTok. Де теплиці самі регулюють температуру, а кожен паросток знає: про нього дбають не лише руки, а й розум.