21. Блогери в минулому

Таня вертіла в руках смартфон. Вона вже півроку не заходила на мертву сторінку, яку Андрій попросив видалити. У неї не піднімалася рука посягнути на їх з Богданом святиню. Це була не тільки їх спільна робота, але і спогади.

Дівчина чула, що батьки Богдана продали квартиру і переїхали в інше місце. Вона не зустрічала більше Андрія в школі, а нових знайомств дівчина не змогла завести після загибелі свого друга.

Скоро Таня мала перейти в одинадцятий клас і активно готуватися до екзаменів, але школярка досі не визначилася з професією. Дівчина думала, що вони разом з Богданом стануть знаменитими блогерами до закінчення школи і гонорар за їх рекламу буде перевищувати середньомісячну зарплату в Україні.

Їй не вистачало Богдана, його приколів, безглуздих ідей та шаленої енергії. Дівчина вирішила сьогодні відвідати могилу свого друга. Можливо, він з небес покаже їй шлях.

— Ти куди це зібралася? Чому вся темному одязі? Що знову депресія повертається? — з тривогою в голосі запитала Руслана. Вона боялася, що зимова історія повториться і Таня знову опиниться в лікарні.

— Ні, не переживай. Я тримаю себе в руках, — відмахнулася Таня, одягаючи білі шкіряні кеди.

— Ага, так і хочеться тепер прослідкувати за тобою, — дотепно промила молодша сестра.

— Менше дивися американські серіали, шпіонко.

Таня попрощалася із Русланою і переконалася по дорозі на цвинтар, що  молодша сестра викинула дурну ідею з голови переслідувати її. Дівчина зараз не хотіла ділитися особистими переживаннями і обговорювати їх з Русланою або мамою.

Дорога трохи притомила дівчину, тому що цвинтар знаходився в іншому районі міста і шлях зайняв приблизно півтори години. Ноги трохи боліли від такої значної відстані, а велосипеду в Тані не було, як і грошей на автобус. Вона забула гаманець у своїй новій сумці.

Дівчина нестерпно хотіла десь вже присісти, тому нічого кращого не придумала як сісти на лавочці біля рандомної могили якось бабці. Таня протягнула ноги і озирнулася навколо. Людей не було видно, лише сонце виднілося із-за маленьких хмар.

— «Оце я сьогодні пройшла маршрут», — подумала Таня, потираючи ноги. Підошва горіла під її ногами.

Невеличкий відпочинок пішов їй на користь. Вона підвелася і пішла далі, вдивляючись в назви прізвищ на могилах. Дівчина шукала могилу Богдана і нарешті знайшла.

Вона присіла навколішки і подумки привіталася з другом, який, напевно, спостерігав за нею на небесах. Сльози з’явилися на її очах, коли вона пригадала їх останню зустріч і зйомку.

— Я мала відговорити тебе, — пошепки проговорила Таня і провела рукою по пам’ятнику.

Повіяв легенький вітерець і дівчина осягнула, що душа Богдана опинилася десь поруч.

Таня відчула тепло, немов хтось невидимий торкнувся її плеча. Вона заплющила очі, намагаючись уявити його усмішку, його заразливий сміх, що завжди піднімав настрій. Образи пропливали перед очима, як кадри зі старого фільму: їхні божевільні ідеї для відео, суперечки про сценарії, спільні мрії про майбутнє, де вони стануть зірками YouTube.

— Богдане, чому ти пішов? — шепіт зірвався з її губ, повний болю і докору. Ми ж мали підкорити світ!

Сльози текли рясним потоком, залишаючи мокрі доріжки на щоках. Таня сховала обличчя в долонях, її плечі здригалися від беззвучних ридань. Кожне слово, кожен спогад був гострим ножем, що пронизував серце. Вона відчувала цю порожнечу, що з'явилася після його смерті, і ця порожнеча не заповнювалася нічим. Друзі, мрії, плани – все розсипалося на порох.

Раптом, крізь пелену сліз, Таня відчула дивний аромат – запах яблук і осіннього листя, саме такий, як пахло від Богдана, коли вони ходили збирати яблука в його бабусі в селі. Вона різко підняла голову, роззираючись навколо. Нікого. Але запах був таким реальним, таким яскравим, що їй здалося, ніби Богдан стоїть поруч, невидимий, але відчутний.

— Ти тут? Богдане, це ти? — голос її тремтів від надії.

Вітер знову повіяв, легкий, майже невагомий, і Тані здалося, що вона чує далекий сміх, такий знайомий і такий рідний. У цей момент вона зрозуміла, що хоч він і пішов, але його душа, його присутність залишалася з нею. Він був її натхненням, її другом, і він завжди буде частиною її.

За спиною в Тані стояв силует, але то був не Богдан. Дівчина помітила довгу тінь і обернулася.

— І ти тут?! Не очікував тебе сьогодні зустріти, —Андрій вигнув одну брову, ніби додатково запитуючи «чому?».

— Я вже збиралася йти. Вирішила навідатись до свого друга, — промовила Таня, не дивлячись прямо на юнака.

— Ну і як враження? Вже зняла матеріал для блогу? — з отрутою в голосі промовив Андрій, пригадавши причину через яку загинув його брат. Йому досі боліло, хоча зовні він був спокійним.

— Знову давиш на стару рану, — Таня помітила, що вже сльози зібралися в кутиках очей, хоча вона не хотіла показувати свою слабкість.

Таня відчула, як щоки починають горіти, а сльози, які вона так старанно стримувала, потекли з новою силою.

— Не смій звинувачувати мене! Це був наш спільний задум! Ми обоє хотіли цього! —  вона різко махнула рукою, намагаючись відштовхнути його слова, як настирливу муху.