20. Повернення

Таня рада була нарешті залишити лікарню і повернутися додому до свого звичного життя. Як тільки вона переступила поріг своєї кімнати, то відчула як до неї повертається депресивний настрій. Тепер минуле життя і атмосфера в її спальні не влаштовували дівчину. Вона захотіла змінити занавіски, штори, додати комфорту і маленьких дрібниць в спальню.  Її мама зраділа, почувши таку ініціативу і пообіцяла, що на вихідних вони поїдуть до магазину.

Таня прийняла душ і почала розглядати свої дитячі фотографії, де вона позувала в обіймах Андрія та Богдана. Вони були щирими на фото і не знали, що їх чекає далі. Дівчина не помітила, як заснула і перенеслася у власні мрії, де всі були успішні та живі.

Руслана бачила, як світло погасло в кімнаті її сестри і теж вирішила лягти спати раніше. Наступний ранок приніс Тані незвичайне відчуття — щось між тужливим спогадом про сон і ледь помітним передчуттям змін. Спогади про Андрія та Богдана все ще стискали серце, але майбутня поїздка за новими речами для кімнати дарувала маленький промінчик надії. Опинившись на кухні, вона побачила маму, яка вже готувала сніданок.

— Як спалося, рідна? — запитала мама, її голос був сповнений турботи.

— Добре, мамусю. Трохи сумно, але чекаю вихідних, — Таня ледь чутно відповіла, відпиваючи чай. Вона відчувала, що мама розуміє її, навіть без зайвих слів.

Мама погладила її по руці:

— Все буде добре. Нові кольори, нові дрібниці, і ти побачиш, як твоя кімната почне дихати по-іншому. І ти разом з нею.

Таня кивнула. Вона знала, що зміна інтер'єру не вилікує її душу, але це був перший крок до повернення собі контролю, хоча б над своїм простором.

Поснідавши, дівчина вийшла на вулицю і вдихнула морозне зимове повітря. Їй раптом захотілося пограти в сніжки та зліпити Снігову бабу разом із молодшою сестрою Русланою.

Ідея пограти на вулиці здавалася Тані незвичною, адже останнім часом будь-яке бажання до активностей було для неї рідкістю. Вона обернулася і побачила Руслану, яка вже була повністю зібрана до школи, вдягнена у шкільну форму, закутана в теплий шарф та рукавички. Портфель стояв біля дверей.

— Руслано, вже до школи? — запитала Таня, усвідомлюючи, що спільні ігри зараз неможливі.

— Так, — відповіла Руслана з легкою посмішкою. — А ти щось хотіла?

Таня на мить зам'ялася. Їй раптом захотілося якоїсь спільної активності, але школа брала своє.

— Та нічого, просто… захотілося подихати свіжим повітрям. Гарного дня в школі! — щиро сказала Таня.

Руслана кивнула, взяла свій портфель і вийшла з дому. Таня провела її поглядом, відчуваючи легке розчарування, але водночас і радість за сестру, яка поверталася до свого звичайного життя. Морозне повітря щипало за щоки, але воно все одно було приємним. Таня глибоко вдихнула, відчуваючи, як легкість поступово наповнює її.

Вона ще трохи постояла на ґанку, розглядаючи порожній двір. Снігу не було, але земля була тверда від морозу, а дерева стояли голі, мов замерзлі велетні. Таня відчувала, як кожен вдих, кожна мить на свіжому повітрі звільняє її від важкості, яка накопичилася всередині. Вона намагалася забути про смуток, про лікарню, про свої сни. Була лише ця мить і свіже морозне повітря.

Цей ранок, сповнений тиші та свіжості, став для неї своєрідним очищенням. Він не вилікував усі рани, але дав надію. Надію на те, що маленькі кроки можуть прокласти шлях до великих змін.

Повернувшись додому, Таня відчула приємну легкість. Вона подивилася на свою кімнату, і хоча вона все ще здавалася їй тьмяною, в ній уже не було тієї безнадійної атмосфери. Тепер вона бачила не лише минуле, а й майбутнє — яскраве, сповнене нових кольорів і, можливо, навіть нових мрій.

Нарешті настали вихідні. Таня прокинулася рано, відчуваючи приємне хвилювання. Сьогодні був той день, коли вони з мамою поїдуть до магазину, щоб вибрати нові речі для її кімнати. Вона швидко поснідала, одяглася і вже чекала маму, яка збиралася.

— Готова до шопінгу? — з усмішкою запитала мама, виходячи з кімнати.

— Більш ніж! — відповіла Таня, і її голос прозвучав по-справжньому радісно.

Дорога до магазину пройшла швидко. Вони розмовляли про різні дрібниці, і Таня відчувала, як розмова з мамою наповнює її спокоєм. Коли вони зайшли до великого торгового центру, де був відділ товарів для дому, Таня буквально завмерла. Стільки кольорів, фактур, дизайнів! Їй раптом захотілося спробувати все.

Вони почали з штор. Таня завжди уявляла свою кімнату в пастельних тонах, але зараз її погляд притягнули яскраві кольори. Вона зупинилася біля стенду з шторами насиченого смарагдового кольору.

— А що, якщо такі? — несміливо запитала вона, показуючи на них мамі.

Мама здивовано підняла брову, але потім усміхнулася. — Смарагдові? Цікавий вибір, доню. Ти впевнена?

— Так! Вони такі живі, — Таня вже уявляла, як ці штори змінять її кімнату.

Далі вони перейшли до подушок та пледів. Таня вибрала кілька декоративних подушок з геометричними візерунками та м'який плед ніжного персикового відтінку, який, на її думку, ідеально гармоніював би зі смарагдовими шторами. Вона хотіла додати затишку, тому не оминула увагою маленькі свічки з приємними ароматами та кілька картин з абстрактними зображеннями, які привертали її увагу своїми плавними лініями.