16. Ілюзія забуття

Таня пригадала, як виникли перші ідеї вести блог разом з Богданом. Це було два роки тому і друзі зависали в кімнаті Андрія. Богдан приніс черешень, які купив на базарі і смачно прицмокував, дивлячись відео в Ютубі.

– Слухайте, ну реально, скільки ж зараз людей клепають відео заради хайпу та бабла. А у нас в Україні, крім бізнесу і блогів, серйозних грошей цим не заробиш, мабуть. Як подумаю, що все життя тягнутиму лямку на нелюбимій роботі замість вільного життя і подорожей, аж мурашки по шкірі біжать, – жалівся Богдан, уявляючи своє сіре майбутнє в рідному місці.

– Ну всі ж блогерами не можуть стати, Богдане, але ж і тут люди якось крутяться, щоб заробити копійчину для сім’ї, дітей, внуків, – тоді Андрій ще не дуже серйозно сприймав цей діалог та і не задумувався, що можна жити інакше, а не літати в мріях, як це робив Богдан.

– Отож-бо копійчину! Ти бачив скільки у нас пенсіонерів по сміттєвим бакам лазить, а скільки гарує на городі, щоб хоч якось себе прогодувати, а не померти з голоду за мізерні пенсії. Зараз робота в Інтернеті – це золота жила, – продовжив Богдан.

– Ти все бачиш в темних фарбах. От вивчишся ти, станеш класним спеціалістом і теж будеш добре заробляти. Головне – це віра в себе та розвиток навичок.

– Я погоджуюся з Богданом, – встряла Таня. Вона теж не хотіла все життя провести в бідності.

 – Такі ви теми зараз обговорюєте. У нас ще все життя попереду, до закінчення школи ще три роки, – Андрій хотів вже відійти і нормально підготуватися до контрольної роботи з геометрії, яка тривожила його думки протягом останнього тижня.

  – Нічого ти не розумієш, – відмахнувся Богдан і вони вирішили з Танею доїсти черешні на кухні, продовживши розмови про майбутній проект в Інтернеті.

Таня отямилися, відкинувши спогади про те, як все зароджувалося. Вона дивилися на спільну фотографію з Богданом і досі не могла повірити, що їх мрії розбилися вщент. Дівчина почувалася самотньо і не мала з ким поділитися своїми думками. Вона все частіше бачила Андрія з тою смішною маленькою білявкою, яка тепер не носила окуляри і була поруч з ним.

Тані хотілося тепла і підтримки, а ще забуття, тому дівчина вирішила сьогодні напитися. Ноги самі привели її до місцевого бару, де також проходили вечірки та дискотеки. Там тусувалася вся неприкаяна молодь її міста.

Її помітив високий довгов’язий хлопець із довгим чорним волоссям і запропонував випити.

– Що важкий день? – заговорив він.

– Не твоє діло. Наливай.

Таня зробила ковток і скривилася від гіркого присмаку пива.

– Ох і пійло. Як ти це п’єш?! Гидота.

– Вибачайте, мадам, французького шампанського немає в асортименті. Мені Ігор, до речі, звати. А тебе як, капризна пані?

– Тетяна, Таня, – дівчина потиснула холодну руку нового знайомого.

– Часто приходиш сюди?

– Рідко, коли на душі важко, – гірко промовила Таня.

– Розумію, напевно, кавалер і подружки псують настрій.

Дівчина їдко усміхнулася. Ігор не вгадав причину її поганого настрою, але і ділитися особистим з першим зустрічним вона не хотіла.

Вони весь вечір говорили на нейтральні теми і склалося враження, що хлопцеві просто нудно і таким чином він намагається заповнити внутрішню пустоту. Таня переключилася на чужі проблеми та думки і майже не згадувала про Богдана.

– Не хочеш потанцювати, це розслабляє, – запропонував Ігор.

Тані вже було байдуже: алкоголь подіяв і вона піддатливо почимчикувала за юнаком.

Вони несміливо стали на краю кола танцюючих на танцполі. Музика, яка до цього ледь доносилася звідкись із верху, тепер оглушила Таню своїми ритмами. Це була якась запальна мелодія, що спонукала тіло рухатися, але в душі Тані панувала важка апатія. Ігор невміло переступав з ноги на ногу поруч, намагаючись вловити ритм, його чорне волосся злегка розвівалося в такт його незграбних рухів. Він дивився на Таню з надією, але її погляд був спрямований кудись убік.

Їх танець не був схожий на ті граційні та пристрасні рухи, які демонстрували інші пари в центрі площі. Ігор більше нагадував високого, незграбного підлітка, який вперше потрапив на дискотеку. Його рухи були різкими, незв’язними, і він то й річ наступав Тані на ноги. Вона ж просто стояла, майже не рухаючись, дозволяючи Ігореві тягнути себе за руки та кружляти. Її тіло було присутнє тут, на бруківці, але думки блукали десь далеко, у спогадах про Богдана, про їхні спільні вечори та посиденьки.

Алкоголь розливався по венах приємним теплом, але не приносив забуття. Навпаки, спогади ставали ще яскравішими, ще болючішими. Таня відчувала себе маріонеткою в руках Ігоря, безвольною і байдужою до всього, що відбувається навколо. Вона бачила щасливі обличчя інших танцюристів, їхні сяючі очі, їхню легкість і безтурботність, і це викликало в неї лише гірку іронію. Як вони можуть так радіти? Невже вони ніколи не відчували розчарування, болю, втрати?

Ігор спробував щось сказати їй на вухо, перекрикуючи музику, але Таня лише кивнула, не розуміючи жодного слова. Її погляд знову зупинився на центральній парі – чоловікові в помаранчевій сорочці та кучерявій дівчині. Вони танцювали так гармонійно, так злагоджено, ніби були одним цілим. У їхніх рухах відчувалася справжня пристрасть, справжнє кохання. І в цей момент Таня з усією гостротою усвідомила свою самотність, свою втрату. Їй захотілося втекти з цього гамірного місця, сховатися десь у темному кутку і просто дати волю сльозам.