10. Хештег

Дощ посилювався, змиваючи кров з холодних рейок. Таня не могла відвести погляду від бездиханного тіла Богдана. Його зухвала посмішка тепер здавалася жалюгідною маскою, навіки застиглою на обличчі.

Машиніст, літній чоловік з посивілим волоссям, обережно підійшов до Тані, поклавши їй руку на плече. Його обличчя виражало глибоке співчуття.

– Дівчино, нам треба викликати поліцію та швидку, – тихо промовив він. Його голос тремтів. – Це… це жахливо.

Таня не відповідала. Вона була ніби паралізована жахом. Слова машиніста здавалися далеким шумом. Її розум був заповнений лише одним – Богдан мертвий. Мертвий через безглузду витівку, яку вони разом задумали.

Помічник машиніста вже розмовляв по телефону, його стривожений голос губився у завиванні вітру та шумі дощу. На станцію почали сходитися місцеві жителі, зацікавлені незвичайною подією. Вони перешіптувалися, з жахом дивлячись на місце трагедії.

Нарешті приїхала поліція та швидка допомога. Лікарі констатували смерть Богдана. Поліцейські почали оточувати місце події жовтою стрічкою, відгороджуючи його від цікавих очей. Один із офіцерів підійшов до Тані.

– Ви хто йому? – запитав він сухим, офіційним тоном.

Таня насилу підвелася, її тіло зводили судоми.

– Я… я його подруга, – прошепотіла вона, її голос зривався.

– Ви були тут, коли це сталося?

Таня кивнула, сльози знову потекли по її обличчю, змішуючись із дощовими краплями.

– Розкажіть, що сталося.

Розповідь Тані була плутаною та уривчастою. Вона говорила про блог, про бажання Богдана зняти екстремальне відео, про їхню фейкову сварку. Вона намагалася пояснити, що це мало бути лише трюком, що вони не думали, що все піде так жахливо. Але її слова звучали непереконливо навіть для неї самої.

Поліцейський уважно слухав, роблячи нотатки у своєму блокноті. Інші офіцери оглядали місце події, фотографували тіло Богдана та рейки.

Після довгого опитування Таню посадили в поліцейську машину. Її везли крізь темряву та дощ, і кожна крапля, що вдарялася об скло, здавалася ударом по її серцю. Вона знала, що її життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Її переслідуватиме образ мертвого Богдана, її власна причетність до його безглуздої смерті.

У відділку поліції її чекало ще одне, більш детальне опитування. Її запитували про їхні стосунки з Богданом, про їхні плани щодо блогу, про деталі того фатального вечора. Таня відповідала на запитання механічно, відчуваючи себе порожньою та виснаженою.

Близько ранку її відпустили під обіцянку з’явитися на першу вимогу. Її зустрів заплаканий батько, якого повідомили про трагедію. Він міцно обійняв її, але Таня відчувала лише холод і порожнечу. Вона не могла заснути, її трусило,  а також, коли її телефон повернули, то там виявилося десятки повідомлень та дзвінків від Андрія.

Її сестра Руслана не розуміла, що відбувається із Танею. Вона боялася підгодити до неї, бо бачила її знесилене сіре обличчя. Батьки не давали теж уникали зайвих розмов.

Однак одного дня Руслана гортала стрічку в Інстаграмі і наткнулася на дивний пост на сторінці Тані. Її сестра фотографію і підписала: «Мій друг – Анна Кареніна». Дівчинка спочатку не зрозуміла, що означає цей надпис, але все-таки вирішила більш детально роздивитися фотографію.

Руслана застигла, не в змозі відірвати погляд від світлини, бо на ній вона чітко розпізнала Богдана – юнака, з яким її рідна сестра дружила ще з раннього дитинства. Дівчинка прикрила рот руками від побаченого жаху.

«Невже це правда», – подумала вона. Рука потягнулася до телефону і вона наважилися написати Тані в дірект. Її сестра прислала сумний смайл, але потім додала: «він помер, але фотка ж класна вийшла».

Руслана відкинула телефон, ніби той обпік їй пальці. «Класна фотка?» Її нудило від цинізму цього повідомлення. Невже Таня зовсім збожеволіла? Невже смерть близької людини для неї тепер просто контент?

Дівчина не могла всидіти на місці. Вона схопила ключі і вибігла зі своєї спальні, прямуючи до кімнати сестри. Двері були не замкнені. Таня сиділа за столом, дивлячись у порожнечу. Її обличчя було блідим, а очі запалими.

– Таню! – вигукнула Руслана, забігаючи до кімнати. – Що ти несеш у своєму Інстаграмі? Я бачила фотографію… Богдана…

Таня повільно повернула голову. Її погляд був відсутнім.

– Він помер, – тихо промовила вона, ніби констатуючи давно відомий факт. – Але фотографія вийшла… ефектною. Трагічний гламур, розумієш?

Руслана підійшла ближче і схопила сестру за руки. Вони були холодними, як лід.

– Таня, це жахливо! Богдан загинув! Ти ж… ви ж були друзями!

– Друзями? – гірко усміхнулася Таня. – Ми були партнерами по хайпу. Він хотів слави, і я хотіла. Він пішов на це заради лайків, а я… я це зняла. І вийшло… досить вірусно, як ти думаєш?

Руслана відпустила її руки, відчуваючи, як по її спині пробігає холодок. Вона не впізнавала свою сестру. Ця цинічна, байдужа до смерті людина здавалася їй абсолютно чужою.

– Ти… ти не розумієш, що ти говориш, – прошепотіла Руслана, її голос тремтів. – Богдана більше немає! Його вбило!