9. Фейк

Таня так боялася цього дня і відчувала, що їх задумка не спрацює. Після зустрічі з Андрієм, Богдан замкнувся і віддалився від Тані. Іноді він кивав, іноді бурчав, але теплих і смішних розмов вже не було. Дівчина почувала себе зайвою і боялася привертати до себе увагу. Він скинув їй оновлений сценарій і дав час, щоб вона добре його вичитала. Задумка була драматичною та трагічною: вони мали грати закохану пару, яка свариться біля рейсів на залізничному вокзалі, а прихована камера мала б їх знімати.

– Ти ще довго, я вже півгодини не можу потрапити до ванни, – пробурчала Руслана, протерши свої сонні очі.

Таня прийшла в себе і повісила рушника. Синяки залягли під очима, але вона знала, що приховає їх консилером та вдягне маску байдужості.

– Проходь, а то від твого ниття немає настрою, – Таня пропустила молодшу сестру, а сама поплелася до себе в кімнату збиратися. Одежа валялася на підлозі та на ліжку, а в самій спальні було важке повітря. Дівчина не встигла провітрити своє помешкання, тому що думала тільки про сьогоднішній день зйомок. Ніхто з домашніх не підозрював який камінь за душею вона носить.

Її руки потягнулися до мобільного телефону в якому вона швидко знайшла номер Андрія. Дівчина так хотіла набрати його і розповісти йому про все на світі, але голос Богдана в її голові не давав це зробити.

Таня вийшла з квартири в пригніченому настрої і попрямувала на автобусну зупинку, очікуючи на транспорт, який довезе її прямо до вокзалу. Богдан не телефонував їй, не писав повідомлення та не нагадував про себе. Тані хотілось би вірити, що він не прийде на локацію і передумає, або ж забуде.

Автобус під'їхав, і Таня, занурена у свої думки, автоматично піднялася на борт. Вона зайняла місце біля вікна, спостерігаючи, як місто поступово зникає за горизонтом. Її серце билося неспокійно, змішуючи тривогу з крихітною надією, що Богдана не буде.

Приїхавши на вокзал, Таня відчула, як напруга зростає. Вона повільно пройшла до платформи, де вже стояв Богдан і махав їй рукою.

– Ти виглядаєш втомленою, – зауважив друг, підходячи до неї. – Все гаразд?

– Так, просто трохи не виспалася, – відповіла Таня, намагаючись приховати справжні емоції.

– Не виспалася? Cьогодні такий важливий день для нас обох, а ти без енергії.

–  Я знаю, – ледь чутно промовила Таня, відводячи погляд. – Просто... просто сьогодні важко.

– Щось трапилося? – стурбовано запитав Богдан, дивлячись їй в очі.

Таня відчула, як її серце стиснулося.

– Ні, все гаразд, – відповіла вона, намагаючись посміхнутися. – Просто нервую через зйомки і новий сценарій.

– Скільки тобі потрібно часу, щоб зосередитися, тому що поїзди приходять по графіку і нам треба зловити момент.

– Ти впевнений, що нам треба робити це настільки реалістично? Можна використати монтаж або комп’ютерну графіку. Це ж не варто ризику.

– Таню, ми маємо вразити наших підписників, показати їм щось справжнє. Люди втомилися від підробок і штучності.

Дівчина заховала руки за спину, щоб її друг не побачив, як її пальці тремтять.

– Добре, починаймо.

***

В лікарні було прохолодно та негостинно. Біля реєстратури зібралася черга із пенсіонерів та людей передпенсійного віку. Мама Свєти одягла маску та попросила дочку зробити те саме в цілях безпечного перебування в поліклініці:

– Ще не вистачало тобі захворіти. Школа все-таки, – мама зробила настанову.

У Свєти розболілася голова від нестачі свіжого повітря та запаху ліків. Батьки вирішили не відкладати проблему в довгий ящик і повести дочку до офтальмолога, щоб перевірити зір, отримати рекомендації до купівлі окулярів та лінз.

– Ми записані до Кравченко Лідії Василівні на 10:00. Підкажіть, будь ласка, чи нічого не змінилося, – запитала мама Свєти.

Жінка на реєстратурі непривітно промовила:

– Так, вона вже на прийомі. Нічого не змінилося в графіку.

Свєта з матір’ю піднялися на другий поверх. Дівчина залишила свої речі та увійшла сама до 204 кабінету. Лікар щось клацала в комп’ютері і не звернула спочатку уваги, що хтось зайшов до кімнати.

– Добрий ранок, – ввічливо привіталася школярка.

– Вітаю. Ви Гончарук, вірно? Що сталося?

Cвєта пояснила, що їй потрібні нові окуляри і лінзи, тому вона вирішила перевірити зір і послухати рекомендації. Лікар покивала і попросила взяти сигнальну картку для того, щоб прикрити одне, а потім інше око. Дівчина почала читати літери, які змогла розгледіти, але з кожним рядом було все важче.

– Достатньо, – Лідія Василівна почала заповнювати карточку пацієнта, розписала діагноз і методи лікування, також порекомендувала де і якої фірми купити окуляри та лінзи.

Свєта подякувала їй та вийшла з усмішкою на обличчі. Дівчина протягнула мамі листочок з рекомендаціями  від лікаря.

– Ти впевнена, що тобі потрібні лінзи. Це так некомфортно їх одягати, тільки очі будуть подразнюватися.

– Ма, я ж вже не дитина, щоб постійно одягати окуляри, які тільки псують мою зовнішність, – пожалілася дочка.