Розділ 36\2

***

 Я перший день у шлюбі, а уже проблеми. І не з чоловіком, а з тим, хто зіпсував нам весілля. Досі ображена на батька за те, що зчинив скандал, одразу ж після церемонії, прямо на виході з храму. Я злилася на нього за те, що ледь не зруйнував мої стосунки. Котрі, між іншим, були і є, для мене найкомфортнішими. Можливо, шлюб з Іланом – найвдаліший варіант для мене. І оце от ледь не розбилося через намагання батька натиснути на мене.

Подумки лаючись рухалася містом до місця призначення водночас намагаючись увійти у стан холодного розрахунку.

 Розмірковуючи про те, що маю й аналізуючи своє ставлення до ситуації, крокувала у бік таверни, де було призначено зустріч з батьком. Я йшла туди з метою поговорити та усе прояснити, проте тепер дорогою шукаю наснагу з усим тим розібратися.

З одного боку – розумію, що тата то все засмутило, з іншого – він зіпсував мені один з найважливіших днів у житті. Та все ж варто зібратися з думками й поговорити. 

Поки йшла, налаштувалася на розмову й віднайшла таку сяку внутрішню рівновагу. У будь-якому разі, потрібно все спокійно обговорити й не роздмухувати конфлікт. Для його вирішення необхідна раціональність, а не суперечки.

***

Ми мали побачитися у невеличкому закладі в тихому районі столиці. Серед людей батькові буде важко мене до чогось примусити чи силою потягти із собою. Якщо що – зможу виграти час і втекти, або викрутитися. У людному місці легше буде відкараскатися від татка й диктувати свою волю також. Тому й обрала зустрітися у закладі. Крім того, батько не знатиме, де я живу й не прийде розбиратися до нас на подвір’я. І не потягне мене нікуди звідти. Це мені також вигідно.

Такою позицією я і збиралася скористатися, готуючись до цієї зустрічі.

Зайшовши всередину простенької таверни, оглянула приміщення оздоблене теплим деревом. Обідня зала заставлена простими дерев’яними столами та лавами. Народу навколо не надто багато, тож сісти було куди. Та й затишне місце для розмови швидко знайшлося. Порожній стіл у кутку під магічним світильником. Якраз зручно. І мені усіх видно, особливо вхід, і мене видно усій залі. Достатньо усамітнено, щоб спокійно поговорити й привернути увагу у разі чого. Майже ідеальний варіант.

Я узяла собі елю біля стійки й пройшла до обраного столика. Відвідувачі не звертали на мене особливої уваги. Кидали погляди й побачивши магиню-практикиню у робочому вбранні, байдуже відверталися. Мені того й треба було. Не надмірна увага, але й дивилися не повз мене.

Всілася за столик і сьорбаючи напій стала чекати. Довго побути наодинці не вдалося. Батько з’явився хвилин за п’ять.

 Танет Шарський з невдоволеною пикою оглянув приміщення. Побачивши мене, пройшовся обідньою залою та підсів до мене за стіл. Холодно обмінялися вітаннями, ховаючи непривітні погляди.

Я заштовхала свої біль та образу якнайглибше і набула ділового вигляду. Батько кивнув, готуючись до розмови.

До нас підійшла подавальниця. Шарський замовив собі напій. Почекав поки подавальниця піде й розпочав бесіду:

- То що ти твориш? Що це все означає?

- Абсолютно нічого. – байдуже відказала я на обидва питання одразу й відхлебнула зі свого кухля.

- Втекла з дому, образила Клерва, влізла в якусь авантюру! – продовжив батько суворо.

- Хто ще кого образив! – пирхнула я на такі заяви.

З байдужим виглядом продовжила повільно пити свій ель. Не час показувати емоції. Зарано. Зараз це може все зруйнувати й лише загострити ситуацію.

- В сенсі? Він тобі щось не так сказав? Криво поглянув? – з іронією уточнив татко.

- Гірше. Набагато гірше. – протягнула я льодяним тоном.    

Вичікувала поки батько заспокоїться і спокійно мене вислухає. Допоки він не налаштується дізнатися мою позицію, щось пояснювати не має сенсу. Мене не слухатимуть й мої слова пролітатимуть повз вуха. Їх просто не візьмуть до уваги. Тому, потрібно вичекати слушного моменту, аби зробити нашу бесіду конструктивною. 

- Ну що там такого поганого було! – зневажливо кинув батько, : - Чого ти втекла? Чому не попросила вплинути на Клерва, якщо він тобі щось не те сказав. Я впевнений: ситуацію можна було вирішити мирно. Я б з ним серйозно поговорив і все у вас було б добре.

- Як не те сказав?! – вибухнула я гучним шепотінням.

Ледь не зірвалася на крик. Насилу повернула собі самовладання і далі продовжила рівним тоном, проте в голосі ще бриніло обурення:

- Мало того, що він мене принижував, він на мене замахувався. Якби я тоді не втекла, він би мене вдарив!

- Не треба було провокувати! – жорстко мовив батько.

- Я не збираюся дозволяти себе принижувати! — гнівно відбила я і підвелася, збираючись іти.

Якщо тато не бажає мене вислухати, сенсу у цій розмові немає. Конструктиву не буде. Уваги й розуміння годі й чекати.

- Могла б сказати мені, я б натиснув на нього, переконав Клерва, щоб він більше тебе не лякав.

Я повернулася до батька і холодно відказала: