Розділ 36

Розділ 36

Тривала активна підготовка до весілля. Поки ще не розпочалася вступна компанія та нас не чекають на службу в таємній канцелярії, маємо час на особисті справи. Тим і зайняті більшу частину дня останній тиждень.

До призначеної дати нашого з Іланом весілля залишається три дні, тож можливостей відпочивати й розважатися маємо мало. Потрібно усе підготувати до скромної тихої церемонії. А вже після неї на нас чекатиме короткий відпочинок, за яким купа справ і ще більше змін у житті.

Вир подій невпинно затягує у свої тенета так, що не встигаєш за тим усим й не можеш детально обмірковувати що до чого. У цій круговерті, не зважала на дивні передчуття, що почали ятрити мою свідомість. Оце от своє нервування я списала на заклопотаність, а не на передчуття. Як пізніше виявиться дарма. Потрібно було приділити тому більше уваги, й хоча б  морально підготуватися до того, що на мене чекає попереду…

***

Той ранок я витратила на розсилання запрошень. Вирішила написати в останній момент, щоб родичі не встигли розпатякати татусеві й церемонія обійшлася без скандалу.

Нікого, особливо, запрошувати не хотілося та поінформувати варто. Лише брата просила приїхати. Хотіла побачитися з Едгаром, поговорити. Є багато чого йому розповісти. Та й познайомити рідного брата зі своїм чоловіком буде не зайвим. А то виходить: названий брат знає про мене більше, ніж рідний. Демид знайомий з моїм нареченим, на відміну від Едгара.  Це якось дивно, на перший погляд. Тож… вирішила це виправити.

Отак я й міркувала, коли розсилала запрошення. А тепер, як отримувала відповіді, почувалася не дуже комфортно. Чи то нервую перед весіллям, чи якесь передчуття — неясно. Та приводів сильно переживати немає.

Усі, окрім брата, відповіли, що не встигнуть приїхати та надіслали письмові привітання й на тому все. Ніяких тіток й дядьків та двоюрідних чи троюрідних братів і сестер. Навіть, батьків не буде. З мого боку лише подружки та брати: названий і рідний. Едгар підтвердив, що приїде на весілля. Ненадовго, щоправда. Відпросився зі служби, лише на пару днів. Та хоч так.

І все ж мені щось не давало спокою. Ні, не те що з Іланового боку буде більше людей. Приблизно стільки ж. Тітка та сестра й кілька друзів (здебільшого спільних) от і все.

На жаль, розібратися у своїх передчуттях часу не має. Треба завершувати підготовку. Сукня замовлена, та потрібно ще знайти до неї туфлі й відшукати майстриню, котра зробить святкову зачіску. Як же то все встигнути?... От від того, напевно, і нервую…

Непевність та поспіх з’їдали моє самовладання, та змінювати свої рішення ніхто не збирався. Хай там як, а ми з Іланом з усім впораємося. І не таке проходили. З весіллям точно розберемося.

***

Був похмурий полудень. Типовий для кінця літа. Спека вже спала, задуха поволі минала, та грози ще омивали вулиці й поля поночі. Увечері на світ опускалася прохолода. У повітрі вже літало відчуття прийдешньої осені. Середина Врожайнця[1], як ніяк. Якраз час для псування погоди та повернення до активної діяльності. Розслабленість літа залишилася позаду й вир життя усе більше набирав обертів.

Того ранку, у мене була домовлена фінальна примірка весільної сукні. Майстриня про щось голосно сперечалася з попередньою клієнткою за дверима майстерні. Я ж стояла у непримітному кутку торгового залу й розмірковувала про своє. Байдуже споглядала як дівчата — продавчині розставляють товар, поправляють зразки на манекенах у вітрині та докладають капелюшки й шалики на полиці.

Всередині ж моєї байдужої, на перший погляд, особи панувала буря. Очікування ятрило мені серце, гострими шипами впиваючись у нього. Здавалося, наче цокає невидимий годинник, відміряючи час до того, як з останнім клацанням на якусь мить настане тиша, а за нею спалах. Здавалося, от-от пролунає вибух, який знесе усі надбання й прагнення, вщент руйнуючи моє життя. Немовби мине ще якась хвилина й усе навколо назавжди зміниться.

Щось таке літає у повітрі, наче раптово, вже завтра, настане зовсім інше життя. У вирі подій я не помітила як в мені накопичується напруга. Незабаром має щось трапитися, щось незвичне, але от що і чому – незрозуміло. От недарма у мене трійка з передбачень! Ніякої конкретики. Не можу виплутатися зі своїх хитких передчуттів та самонавіювань і розібрати що є що. Мабуть, я пізно збагнула, що то не просто нервування, а погане передчуття. Щось неодмінно має статися. Щось неприємне.

І обговорити те ні з ким. З наставником зв’язатися немає змоги. Та й знайомих, котрі розбираються у віщуваннях катма. Доведеться жити з цим відчуттям. Головне, щоб воно не зіпсувало мені заплановане свято.

Думки згущувалися темними хмарами, та я намагалася не дати їм зіпсувати мені настрій. Все ж таки у мене весілля. І раз має статися якась резонансна подія, варто хоча б спробувати порадіти прийдешньому святкуванню й хоч трохи розслабитися.

З такими думками, я дочекалася майстриню і пішла міряти весільну сукню.

***

Двері майстерні відчинилися й звідти вийшла неприємна жіночка з бридким від виразу невимовної нахабності обличчям. Вона показово тримала у руках пакунок. До неї підбігла дівчина-помічниця й забрала згорток. Вельможна ланна випливла з приміщення.