Розділ 34

Розділ 34

З наступного тижня практика почала ставати рутинною. Шарванський проводив для мене лекції та практичні заняття, поки Ілан ганяв хлопців. Я знову почала ходити на патрулювання стіни, проте тепер здебільшого під наглядом куратора. Він пояснював та демонстрував принципи роботи захисного бар'єра та його структури. Я все уважно слухала й намагалася узяти від цих занять якнайбільше знань та умінь. Зайвим воно точно не буде. Особливо у моїй майбутній роботі.

Здавалося, усе набуло сенсу й поволі повзло у правильному напрямі. І це надавало наснаги. Я вже планувала захист диплома та серйозно розмірковувала про першу повноцінну роботу. Думала, чи пристати на пропозицію роботи в «таємній канцелярії» й працювати разом з Іланом, чи шукати деінде більш спокійного місця? Поки остаточне рішення не прийняте й відповіді від мене ніхто не вимагає, я поволі розмірковувала, намагаючись, хоч трохи спланувати майбутнє після академії.

***

Ранок Друдня[1] зустрів мене яскравим світлом за вікном. Промені вранішньої Несси настирливо намагалися пробитися крізь запнуту штору. Ілан вже встав і порпався у шафі, шукаючи свій одяг. Я привіталася й не охоче піднялася та пішла вмиватися. Сьогодні перший день активної практики тож потрібно зібратися з думками та силами й розпочати роботу.

За вихідний та перший день тижня я вже повністю відновилася, тож потрібно віднайти сили для навчання та праці. Після романтичного пікніка з Іланом у єдиний повноцінний вихідний настрій покращився. А коли вчора зустрілися з Шарванським і сформували графік занять, з’явилася наснага.  Наставник обіцяв докладно пояснити мені ситуацію з захисним бар’єром і я з усією своєю цікавістю чекала цього моменту. Хотілося у тому розібратися й заразом вдосконалити свою майстерність, поки є така можливість.

***

Після сніданку, Ілан пішов ганяти своїх підопічних, а я попрямувала на лекцію до Шарванського.

 Для занять практикантів виділили невелику кімнатку у прибудові. Там розміщувалося трійко парт, стіл для викладача та дошка. Головна відмінність від інших приміщень фортеці – тут було велике вікно. Саме тому цю кімнату й обладнали для навчання, попри холодні кам’яні стіни та підлогу вкриту затертими кахлями. З іншого боку, це рятувало від літньої спеки, а практиканти приїздять виключно влітку. Решту ж часу кімната стоїть зачинена й нею майже не користуються. Тож плюси у тому, безперечно, є. Їх я відчула на собі під час лекцій, бо практичні заняття проходили на подвір’ї.

На першому занятті, Шарванський, як і обіцяв, пояснив мені помарки, яких я припустилася відновлюючи бар’єр. Вивів на дошку схему плетіння, яку я до цього в очі не бачила й почав поетапно розбирати. Продемонстрував мені відмінність між моїм творінням, та тим, що мало б бути.

Я уважно слухала й водночас слідкувала як самописне перо пурхає над зошитом, занотовуючи усе, що я вважаю за потрібне та перемальовуючи з дошки схему плетіння й примітки до неї.

На жаль, розібрати все за одне заняття незмога, та в нас ще купа часу на опанування специфічних захисних плетінь. Видно, Шарванський налаштований виконати свою обіцянку й навчити мене усього, що встигне за залишок практики. За що я йому вдячна, бо тут дуже багато того, до чого я поки не знаю з якого боку підступитися й не розумію навіщо ті закляття.

Лекція минула швидко. Шарванський усе докладно й без зайвого поспіху пояснював, тож навчання в нього мені давалося легко.

- На жаль, я не встиг ознайомити вас з плетінням та пояснити його дрібні нюанси. Тож, те що ви зробили не маючи змоги вивчити питання й прорахувати й сформувати візерунок – талановито. Ви діяли, маючи обмаль інформації, і це демонструє вашу майстерність. У вас велике майбутнє. – сказав наприкінці заняття куратор.

Він охоче відповів на мої питання та уточнення. Я ретельно все занотувала собі у зошит і після короткої перерви, разом з наставником та невеличким загоном вирушила на патрулювання кордону.

Повернулися перед обідом. Якраз Ілан закінчив свої лекції, тож змогли поїсти разом та обговорити поновлення моїх тренувань. Коханий не змінив думки про те, що мені потрібно підвищувати свою майстерність, навіть якщо я не погоджуся працювати разом із ним. Варський остаточно схилився до думки пристати на пропозицію Ламбера. Я ж іще вагалася, та від тренувань не відмовилася. Так і потяглися дні практики.

Переносити спеку середини літа на природі було легше. А можливість прогулятися до річки й посидіти у затінку біля води зменшувала страждання та додавала крихту затишку. Тож, насолоджувалися можливістю не лише усамітнитися на природі, а й трохи охолодитися у період щорічної спеки. З цим нам пощастило і я вже не жалкувала, що обрала практику на кордоні, а не поїхала з рештою групи у якесь містечко.

***

Минув ще тиждень практики. Усе здавалося спокійним та мирним. Варшаранці більше не з’являлися на нашій ділянці кордону. Невідомо, чи то вони поскакали кудись в іншу частину пробиватися, чи в них там щось трапилося, та усе виглядало тихим та спокійним. Аж до небокраю проглядався порожній степ, який місцями переходив у луки, що оточували береги річок та заплави, де ті стикаються й час від часу затоплюють ділянку між собою.

Наприкінці тижня стало зрозуміло чому так спокійно. Того надвечір’я Ілан повернувся з наради у селі й притяг із собою газету, придбану там же. Тож, переглядаючи новини у дешевому друкованому виданні, натрапила на дещо цікаве. Писали про справи у сусідніх країнах. Повідомлення були короткі й чіткі та розлогість і не була потрібна, адже майже ніде нічого цікавого для нас, мешканців Таррінської імперії, не відбувалося. Єдине, що привернуло увагу й варте було короткої статті, яка й зайняла більшу частину сторінки з міжнародними новинами – надзвичайна подія у Варшарі.