Розділ 31

Розділ 31

Непомітно, у навчальних та життєвих турботах, настала весна. Вулиці столиці огорнули пахощі квітів з клумб та від молодої рослинності. Сонце почало визирати частіше, а калюжі потроху висихати після вологості останнього зимового місяця.

Наближалося закінчення навчального року. А для мене – практика та одержання диплома, що обіцяє бути нелегким періодом мого життя. Тож звертати увагу на щось окрім навчання, підробітку і стосунків з Іланом часу не було.

За зиму я встигла написати чернетку диплома. Залишилося показати її своєму наставнику та науковому керівнику в одній особі й вислухавши його критику, після чого відредагувати роботу. І це потрібно встигнути до кінця навчання, адже одразу після нього потрібно відправити копію наукової роботи в міністерство на вивчення комісії та підготовку до захисту.

Там розглянуть мою заявку і призначать час захисту наукової роботи й повідомлять склад комісії. До того часу я маю приготувати промову й налаштуватися відповідати на питання присутніх.

За тим всим мені бракувало сил і часу нервувати через практику. Відверто було ніколи ретельно все обдумати. Та, чи треба? Адже однаково нічого вже не змінити.

Єдине, дійшла висновку: варто випробувати свої сили. Так зрозумію, чи готова я до подібної роботи, чи, може, варто таки пристати на пропозицію Аштена й піти в міністерство. Воно, хоч і нудно, зате не складно — балаканиною займатися та папери перекладати з місця на місце.

Ще якийсь рік тому я мріяла про спокійну роботу, та тепер не впевнена, що в моєму таке можливе. Та й минулі два роки, за які я мимоволі втягнулася у боротьбу з темними, на мене суттєво вплинули. Наша коаліція вже стала для мене звичною справою, тож навряд я вже зможу спокійно жити без цього всього.

До того ж нашій коаліції, здається, що «чорні» прокручують якісь темні справи в нас за спинами. На перший погляд, все тихо й звично, та ми майже одноголосно погоджуємося з думкою, що темні щось готують.

І це трохи напружує, та часу нервувати немає, життя біжить невпинно вперед, не даючи змоги зупинитися й перевести подих. Постійно купа справ та обов’язків.

Тож, ця весна стала для мене найбагатшою на події за все моє недовге життя. Затягнула мене у бурхливий вир та вже ніколи не відпустить.

***

Настало перше Зелетня[1] та зеленою залишалася лише молода травичка, що пробилася зі сходженням снігу у відлигу й розрослася з початком нетривалих, проте холодних, зимових дощів.

Цей день в імперії відзначається не лише початком нового сезону, а й святом – Днем візиту Триєдиного. В цей день в імперіях вшановують найвідоміше та найбільш розповсюджене Божество на континенті. Це – головне свято панівної релігії, тому й вважається вихідним для більшості мешканців Тарінської імперії. Кажуть, що в Маріонців так само. Вони теж — Триатанці[2].

В цей день, після довгої ранкової служби в храмах, на вулицях міст влаштовують народні гуляння та ярмарки. На таке свято пішли й ми з Іланом.

Хотілося трохи прогулятися й провітрити голову, тож без зволікань вирушили на центральну площу.

Служба в храмах щойно завершилася й натовп потоком полинув на вулиці, масово приєднуючись до народних гулянь. Тому і юрбилися на вулицях та площах.

 На головному майдані вже опівдні було гамірно та весело. Музики розпочинали розважати містян, а вуличні торговці розставляли ятки та розносили поміж людей та ельфів традиційні для свята наїдки та напої.

Столиця пожвавішала після тривалого холоду та вогкості. Вулиці знову наповнилися галасливими перехожими та гульвісами.

Серед цієї метушні ми непогано провели час. Послухали музик. Купили традиційну випічку й по великій глиняній чашці вина з прянощами.

Ми вже збиралися йти, коли на площі стало ще жвавіше. Якраз прибули ельфійські артисти. Вони розгорнули робочий намет і починали готуватися до виступу. Споглядаючи це, гульвіси охоче купчилися, готуючись до нової розваги. Ми з коханим мали ще трохи вільного часу, тож затрималася подивитися виступ.

Шматочок площі огородили декоративним парканчиком з різного дерева. Там встановили дві підставки, куди одразу ж поставили місткі клітки, накриті товстою темно-зеленою тканиною. Видно, там птахи, що братимуть участь у виступі господарів — дресувальників. Й вони не забарилися. На середину імпровізованої сцени вийшли двоє чоловіків закутаних в однаковісінькі плащі й з накинутими на голову капюшонами. Почалася підготовка до вистави.

Народ навколо нетерпляче тупцював і перегукувався. Ми з коханим проштовхалися у перші ряди й зручно влаштувалися у кутку біля відгородження. Поки за нашими спинами штовхалися інші глядачі, чекали на виступ і тихо перемовлялися, краєм ока поглядаючи на останні приготування.

 Високі худорляві, схожі один на одного, наче брати, ельфи, скинули темні плащі, демонструючи світле волосся укладене у складні святкові зачіски та простий одяг у зелено коричневих тонах. Єдине чим відрізнялися один від одного: їх зелені сорочки прикрашені вишивкою мали різні орнаменти. Помічник забрав верхній одяг до їхнього невеличкого намету, в якому вони зупинилися й одразу ж повернувся. В цей час один з них копирсався у великій  сумці, котру поставив прямо на каміння площі поряд з підставкою для клітки. Знайшовши потрібне, махнув напарнику й той наблизився.

 Поки ельфи знімали з принесених кліток тканину, їх помічник скликав люд і оголосив про виступ. Як виявилося, ельфи дійсно брати – дресувальники. Вони обережно дістали з кліток великих білих птахів і посадовили собі на руки. Ті заціпилися пазурами за широкі шкіряні браслети, що огортали руку від зап’ястка до ліктя.

Хвилина, поки збиралися глядачі й ельфи почали виставу. Птахи злетіли. Покружляли навколо у фігурах, виконали кілька трюків і наостанок вхопили лапами зрізані квіточки з ельфійських садів, котрі насипали у велику глиняну чашу. Птахи підлетіли до натовпу осипали глядачів, що стояли ближче до господарів. Блакитні квіточки вкрили нас та сусідів, бо опинилися у перших рядах глядачів. Й поки струсили це все із себе, вистава закінчилася. Народ почав розходитися, й струшені квіти падали на каміння майдану й підхоплені вітерцем розліталися навколо.