Розділ 28

Розділ 28

Холодень[1] почався з приємних новин. Комісія розпочала роботу, а нам з компанією зацікавлених, подарувала відчуття реваншу.

Тиждень перед Днем учителя в академії проходив сумно. Комісія, яка прибула на його початку й усім зіпсувала свято. Підготовка до нього не те що зірвана, вона так і не почалася. Варський натякнув, що офіційного корпоративну не буде. Лише особисті ініціативи. Пізніше, стало відомо, що святкування, як такого не буде. Нам лише дадуть додатковий вихідний, щоб ми не плуталися під ногами, коли міністерські перевірятимуть папери та розпитуватимуть викладачів.

В академії настали важкі часи. Усі бігали сумні та знервовані. Перевірка дратувала адміністрацію навчального закладу та деяких викладачів. А коли, наприкінці тижня, міністерські почали серйозно копати, настрій зіпсувався у всіх. День вчителя зірвано. Свята не буде… Розуміння цього ввело мене та друзів у настрій злої іронії. Розплата наближається…

До кінця тижня стало відомо, що на ректора завели справу, та точних пояснень що до чого нікому, поки не давали. Подейкують, Маршанського звинувачують у корупції, точніше у дрібних крадіжках міністерських дотацій та нецільовому використанні залишків виділених коштів. В реалі ж, докази надані Даероном виявилися достатніми, щоб звинуватити ректора у приховуванні фактів використання чорної магії в стінах навчального закладу. Крім цього, його підозрюють у співучасті, а оскільки, доказів того не має, то й висунути звинувачення не можна.

До цього, додалася історія про блукання академією монстра, про котру ректор не повідомив у міністерство. Ілан казав, що його викликали з цього приводу й він усе детально переказав міністерським, тож я не здивувалася, коли й мене покликали на розмову. Головне, щоб вдалося передати компетентним особам якнайбільше доказів не зовсім легальної діяльності Маршарського.

Уся ця ситуація навколо ректора та його поплічників мене відверто радувала, проте я намагалася не демонструвати свій піднесений настрій оточенню. Через приїзд комісії в академії очікували репресій і гучних скандалів, тож не варто показувати мою в тому зацікавленість. Ще вирішать, що то я навела міністерство. А в ректора й так шукають підстави мене виключити, а з тим почнуть іще активніше над тим працювати. Краще не погіршувати ситуацію і виявляти байдужість до того, що відбувається в навчальному закладі.

***

Я спокійнісінько сиділа на парі, коли до аудиторії зазирнув незнайомий хлопець з міністерства й повідомив: - Адептку Шарську викликають після пари на розмову з представником міністерської комісії.

- Добре. – сухо відказала я, кивнувши незнайомцю.

Сиджу на першій парті біля дверей, тож ми прекрасно бачили й чули одне одного й не довелося вставати та виходити заради одної фрази.  

- Щось трапилося? – спитала викладачка, затримуючи секретаря, котрий збирався вже зачиняти двері.

- Ні. Це щодо її стосунків з ректором. – сухо пояснив той.

- А-а-а. – протягнула вона й продовжила вести пару.

Точніше, викладачка на завершення заняття пояснила що нам потрібно вивчити й на які нюанси звернути увагу, вказала у яких книжках можна прочитати докладніше про матеріал, який ми проходимо. Якраз пролунав сигнал закінчення пари. Викладачка завершила пояснення й одразу ж нас відпустила.

Я почала швиденько збирати речі, теревенячи з сусідкою по парті. Перекинулася парою слів з подругою й підхопила вже складену сумку. Попрощалася з Шейлою та попрямувала на допит.

Якщо чесно, усе що відбувається зараз в академії мене особливо не хвилює. Я ж знаю, до чого усе іде, тож почуваюся спокійною. 

Мене не тривожила й розмова з міністерськими. Вважаю, потрібно, щоб там знали про темні справи у стінах академії і уважно до того всього придивилися. Якщо в процесі знімуть з посади Маршарського, я тільки порадію. 

Біля дверей аудиторії на мене чекав хлопець, що запрошував на розмову. Видно, відправили за мною, бо не знали, чого від мене очікувати.

Що ж, доведеться змиритися і відсторонено відповісти на усі запитання. Зібрані докази комісії вже передали без моєї участі. Мені залишається лише кивати, підтверджуючи все те.  

- Ходімо, я проведу вас до потрібного кабінету. – покликав він, побачивши, як я виходжу за двері.

- Кажіть куди, сама дійду. – іронічно відказала.

Не стала вступати в конфронтацію чи демонстративно ображатися. Не час і не місце. Краще ввічливість і діловий тон.

Хлопець не став нічого говорити у відповідь. Мовчки махнув рукою, вказуючи напрямок і пішов уперед.

- Ну добре. – буркнула я і покрокувала слідом.

Щоб не викликати підозри, натягнула на обличчя знуджений вираз і пішла слідом за провідником.

Ми проминули коридори та сходами піднялися на третій поверх. Минули вихід на оглядову башту та повернули за ріг, дійшли до кінця коридору й врешті опинилися біля дверей виділеного комісії кабінету. Точніше, це була крайня аудиторія, яку рідко використовували, тож віддали як робоче приміщення новоприбулим.  

Ступила в середину. Одразу ж помітила, що приміщення нашвидкуруч переобладнали. Разом зіставили два вчительських столи, утворивши один довгий. Парти винесли. Натомість додали пару крісел і невеликий столик Стало трохи просторіше й світліше. Хоча, під дальньою стіною залишилися шафи вщент заповнені книжками, а на стіні все ще висить мапа Ерти.

За столом сиділи двоє осіб. Один уже знайомий мені працівник міністерства, точніше, голова комісії — сам герцог Аштен; інший – слідчий відділу зловживань міністерства магії – худорлявий молодик, одягнений як маг-практик, ким він, імовірно, і є. Недалеко від них, у кріслі сидів гном, що завзято гортав бухгалтерську книгу, час від часу відриваючись на нотатки в записнику. Поруч з ним стояв низький столик, на якому розміщено ще стос паперів.