Розділ 27

Розділ 27

Закінчувався перший місяць навчання. Осінь вже остаточно захопила Терранію[1]. Дні ще подеколи залишалися теплими, а от ночі вже здебільшого були холодними та дощовими. Природа готувалася до зимового сну, підфарбовуючи рослини бурим. А мешканці Ерти вже планували готуватися до зими. Все йшло звичним розміреним шляхом.

Тільки не в АПМі. В академії панував хаос. З дня на день прибуде комісія з міністерства, тож усі підчищали недоліки, ховали дрібні порушення та в тихій паніці готувалися до екзекуції. Лише винуватці розправи тихо підсміювалися в очікування можливості встановити справедливість і навести лад у навчальному закладі.

Ця осінь обіцяє бути й без того багата на події, а з тим – сколихне Імперію. Перший крок у боротьбі з темними буде зроблено й це запустить «машину правосуддя».

***

Ми домовилися зустрітися у непримітній затишній кашварні у передмісті столиці. Замість основного обіднього залу, коханий замовив невеличкий зальчик на двох.

Та місцина якнайкраще підходила до нашого маленького свята. Тому Ілан і обрав цю кашварню. Він повідомив мені лише час та адресу. Що це за місце я не знала. Та сперечатися не стала. Виглядало усе доволі надійно та усамітнено. Якраз те, чого потребуємо, щоб розслабитися та приділити увагу один одному. А романтична атмосфера ще й додасть відповідного настрою.

Ми мали зустрітися там у П’янедь[2] після пар. Я прийшла як і домовлено. Тільки трохи запізнилася, бо насилу знайшла той заклад у чудернацькому переплетенні вузеньких вуличок Белбрука.

Я наблизилася до зазначеного невеликого прямокутного будиночка зі світлого каменю з дахом з червоної черепиці. Вивіски ніде не було, та і якихось визначних прикрас будівлі. Фасад зливався з вулицею, тож губився серед типових будівель. Якби мені не сказали, що цей заклад втаємничений і не зовсім легальний, я б пройшла повз і не помітила.

Озирнулася, нікого, тож я потягнула ручку важких дерев’яних дверей і ступила всередину. У півтемному обідньому залі мене зустрів викидайло. Я показала записку, яку мені надіслав Варський. Мене провели між столами та купками відвідувачів, що розважалися азартними іграми й обговорювали сумнівні оборудки, до суміжного приміщення. Там розташовано окремі кімнатки на двох-трьох осіб, для таємних переговорів.

Викидайло показав мені потрібні двері та пішов. Я ж не зволікаючи ступила всередину. Одразу роззирнулася, розглядаючи приміщення, про яке знала лише з опису.

То була невеличка кімнатка. Туди влізав невеликий квадратний стіл на дві персони, стільці, та столик для усіляких дрібниць. Єдиним, примітним та важливим тут був камін зі світлого каменю. Таким же каменем оздоблено стіну поруч та підлогу. На стіні навпроти нього висів досить великий пейзаж. Збоку, навпроти вікна, розміщено магічний світильник, налаштований на приглушене тепле світло, яке створювало романтичну атмосферу. Тож, попри розміри, приміщення здавалося доволі затишним.

 На мене вже чекав коханий. Видно, прийшов трохи раніше і зараз сидів собі за столом, переглядаючи якісь записи. Він підняв голову й привітався. Я відповіла та поспішила скинути верхній одяг, бо в кімнаті доволі тепло.

 Ілан залишив свою куртку висіти на одному зі стільців відсунутих у кут під вікно. На тому ж стільці лежала його сумка. Я кинула свої речі поряд з речами Ілана й підійшла до нього.

Поки я знімала куртку та прилаштовувала сумку, Ілан прибрав папери  на підвіконня і їх затулила простенька штора. Я підійшла, нахилилася, поцілувала його і всілася на стілець навпроти, якраз поблизу вогнища.

Планувала поговорити з коханим: розпитати що взагалі коїться в наших стосунках та що він витворяє, проте змоги не було. Спочатку нас відволікли. Не встигли ми розпочати розмову, принесли частування. Худорлявий, наче висушений, подавальник швидко накрив на стіл, відкоркував нам пляшку вина й залишивши її на невеличкому столику в кутку кімнати, мовчки вийшов.

За звичними стравами та терпкуватим ельфійським вином розпочали таки розмову. Рання вечеря дала нам можливість не квапитися з їжею й спокійно базікати не про що. Та перейти до проблемних питань не встигли. Дотягнули до закінчення вечора. Коханий таємничо обходив питання стосунків, а я все не могла знайти можливість прямо запитати про його пізні повернення.

Попри це, вечір промайнув швидко та захопливо. Тепло каміна й затишний запах дерева, що повільно там тліло, додавав атмосфери. А алкоголь ще й розслабляв. Ми почали згадувати минулий рік і радісні моменти вдвох. Пригадали наше знайомство й трохи посміялися над страхами, що заважали на початку. Нам було легко й весело, допоки…

Поки Ілан не вирішив перейти до кульмінації вечора. Ми якраз доїли пиріг з солодким ягодами на десерт і запивали його міцною кашвою з прянощами, коли Варський перевів розмову на майбутнє наших стосунків.

Тут я напружилася, адже мені все ще було лячно розбирати останню проблему. Я ще морально не підготувалася до того, а вже доводиться щось вирішувати.

Тому й занервувала, коли Ілан повів: - В мене є для тебе одна пропозиція…

- Яка? – намагаючись звучати відсторонено поцікавилася я.

Старанно приховувала нервування й подумки шукали в собі сили довести до кінця розпочату розмову. Чи не піде мова про одруження? Чи не зчинить він скандал через моє прохання то відкласти? Чи не кине мене через небажання материнства? Все це трохи лякало, та рано чи пізно потрібно про це поговорити.

- Шас!- процідила я крізь зуби.

 Цей момент має бути одним із найрадісніших та найяскравіших у моєму житті, а я усе псую своїми страхами. Усе, як завжди. Нічого нового.

- Щось не так? Щось трапилося? – спитав коханий, помітивши моє занепокоєння.

- Ні. Все добре. – відказала я й силою волі натягнула на обличчя нейтральний вираз.