Розділ 25

Розділ 25

Коли вже вийшла за ворота академії, повною мірою відчула: почалися канікули. Всі справи завершено й тепер на мене чекає місяць свободи, перед останнім роком навчання. І зараз це мене невимовно порадувало, адже я потребувала відпочинку, після важкого навчального року і досить екстремальної практики.

Життя дивним чином почало набирати обертів і кудись нестись, а я не встигаю зрозуміти й до пуття осмислити те, що зі мною відбувається. Останнім часом мене затягнула коловерть подій. Тому, мені треба час аби оговтатися і якось впорядкувати в себе в голові усе що мене оточує. Ще й стосунки потребують уваги. Тож, за цей час треба відновити сили та віднайти внутрішню гармонію.

***

Столичні вулиці оповила задуха, а повітря відчувалося наелектризованим. Цей похмурий день у Белбруці захопив містян, наче комашок у в’язкий солодкий сироп. Усе навколо здавалося тихим і неспішним, наче час сповільнився цієї літньої днини, підкреслюючи: на місто насувається гроза.

Мені ж навпаки подобалася ця атмосфера. Хотілося на повні груди вдихнути прохолодне в’язке повітря і нарешті розслабитися. Тож, попри  зливу, що невпинно насувалася, я неквапливо крокувала додому, насолоджуючись атмосферою та якимось дивним спокоєм. Він оповив мене, коли я врешті зрозуміла, що маю місяць відносної свободи. Й зараз я йшла і просто упивалася відчуттям, яке давно не навідувало мою персону.

Зайшовши до нової оселі, радісно привіталася з коханим, що сидів на дивані й заповнював якісь папери. Ілан усміхнувся мені у відповідь і повернувся до своєї справи. А мене огорнуло відчуття ідилії і домашнього  тепла. Схотілося розслабитися й сповна насолодитися можливістю побути разом з коханим і відпочити від турбот. Тим паче відчуваю, нові діяння не забаряться. У нас не може бути просто. Не в цьому житті.

***

Перші краплі забарабанили по вікнах, коли ми з Іланом мирно вечеряли на кухні, ліниво перемовляючись ні про що. Крізь відчинене вікно увірвався запах мокрого листя і шелест дощу. Я з насолодою вдихнула аромат грози. Блискавка на мить освітила півтемряву похмурого вечора. Перший перекіт грому розпочав акомпанемент завершення літнього дня.

- Нарешті линуло. – видихнула я та усміхнулася.

Чомусь настрій покращився, попри дощ, який з кожною хвилиною усе посилювався, перетворюючись у справжню літню зливу. Поступово за вікнами утворилася стіна води, на якийсь час відгороджуючи нас від решти світу.

Рідкі краплинки залітали в будинок і осідали на підвіконні відчиненого вікна. Похолодало. Тож, після вечері довелося зачиняти вікна й розпалювати камін. Це додало невимовного затишку. А в купі з шумом зливи й перекатами грому, романтичності ранньому вечору.

Якийсь час ми сиділи, обіймаючись на дивані біля каміна. Грілися та споглядали танець полум’я. Мені вдалося остаточно розслабитися. Мене заразила уся ця атмосфера й охопив романтичний настрій, а тепло коханого, в купі з оточенням підштовхнуло до ідеї…

Я схилила голову до коханого й розпочала втілювати задум у життя.

- Ходімо на гору. – тихо проговорила над вухом Ілана.

- Ти щось замислила. – з цікавістю в голосі зазначив той.

Зрозумів усе з першого разу. Навіть пояснювати нічого не треба. Мені неймовірно щастить, останнім часом.

- Побачиш. – загадково посміхнулася.

Я підвелася й простягнула йому руку, спонукаючи піти зі мною.

- Ну добре. – мовив він, підводячись.

Я схопила його за руку й потягнула на гору. Ми неквапливо піднялися сходами, минули коридор і ступили у нашу затишну спальню під скосом даху.

Тут злива чулася сильніше. Краплі дріботіли покрівлею, відбиваючи монотонну мелодію стихії, створюючи ілюзію казкової місцини. Мій романтичний настрій лише посилився.

- Так, що ти хотіла? – обережно спитав Ілан.

- А ти не здогадуєшся? – питанням на питання відповіла я, загадково посміхаючись.

Не зволікаючи, перейшла до дії. Повільно наблизилася до коханого й з замріяним обличчям зазирнула йому в очі.

- Підозрюю… - стишено промовив він.

Я обійняла його й мовчки поцілувала. Більше не потребували пояснень і зволікань. Довгий солодкий поцілунок під шум дощу захопив нас. Здавалося, у світі залишилися лиш ми у двох.

Я на хвилину відірвалася від його губ і потягнулася до коміра його сорочки. Обережно перебираючи пальцями, почала повільно розстібати її. Ілан також скористався ситуацією і потягнув за шнурок, ослабляючи горловину моєї літньої сукні. Він нахилився й почав повільно цілувати. Торкався губами шиї. Спустився до декольте…

І тут я не витримала. Відсторонилася, різко потягнула його за сорочку, змушуючи зняти, попри не розстібнуті останні ґудзики. Коханий пішов мені на поступки й швидко стягнув її через голову. В цей час, я скинула сукню. Тепер нас вже нічого не зупиняло. Тож, потягнула Ілана до ліжка. З комфортом влаштувалися там і продовжили розпочате.

Під шум грози ми неквапливо насолоджувалися один одним. Час наче сповільнився для нас. Я навіть незрозуміла скільки ми кохалися й коли заснули обіймаючись і дослухаючись до мелодії рідких крапель стихаючої зливи.

***

Наступний день відсипалися до полудня. А вже коли день добіг середини, поїли й зайнялися справами. Зараз вже їх було небагато. Мені довелося трохи побігати містом. Ілан закінчив з документами й відніс їх до академії, я ж готувалася до візиту на захист диплома Дема. Він має продемонструвати свою роботу міністерству й отримати остаточне затвердження статусу дипломованого некроманта. На це піде більша частина дня, тож треба заздалегідь сходити на закупи. Заразом придбати другові презент з нагоди такої визначної події. На це й витратили решту дня.

А вечір зайняли плануванням подорожі. Детально все обговорили. На відпустку в нас залишиться два тижні, тож варто все продумати так, щоб використати цей час з користю та водночас провітрити мізки, адже нас чекає складний рік.