Розділ 24

Розділ 24

Життя здавалося повернулося у звичну рутину. Практика рухалася своїм шляхом, не створюючи мені більше викликів. Так, йшло розслідування проникнення в імператорську скарбницю, та зі мною не ділилися деталями й на допити більше не викликали. Таємна канцелярія працювала над тим, не зачіпаючи більше мою персону. Тож довелося заспокоїтися та плести за течією, адже більше інформації про те не отримати.

Вже наближалося завершення практики. Ще три дні, й усе, канікули. А потім випускний курс, після якого, нарешті, вільне життя… Та доля підкинула мені нове випробування…

***

Прокинулася від гучного глухого звуку. Схоже від того бамкання  разом зі мною прокинулося пів столиці. Різко розплющила очі й втупилася у світанкове марево за вікном. Свідомість швидко підкинула розуміння причини різкого прокидання. Я підскочила, накинула халат і побігла шукати пояснення того, що відбувається.

Вибігла з апартаментів. У коридорі метушня. Усі бігають туди сюди, намагаючись дізнатися що трапилося. Так сяк поштовхавшись коридорами та переходами мені вдалося пробитися на загальний балкон.

Двері розчахнуті, й на невеликий балкон набігло п’ятеро працівників палацу, ще з десяток стояли поруч і заглядали в середину витягуючи шиї.

Проштовхалася повз них до кам’яного парапету. Може так хоч щось побачу. Якщо з цього боку щось видно.

Мене одразу ж підперли цікаві, намагаючись вгадати, що я виглядаю та послідувати прикладу, аби першими дізнатися де сталася надзвичайна подія, звук котрої їх збудив. Вони підпирали мене в спину, заглядали через плече, чи витягувалися, аби поглянути над головою.

Я ж була не втому психологічному стані, щоб на те зважати. Мене ятрило неприємне відчуття небезпеки. Наче те що нещодавно сталося, трапилося поруч зі мною. От прямо за рогом, а я не помітила. Тому мені було конче потрібно з’ясувати хоч щось, аби заспокоїтися і дочекатися конкретних новин.

          Я стала біля поруччя й втупила погляд в далечінь, розглядаючи околиці. У сірому світанковому світлі, над кронами дерев вбачалася заграва пожежі. Видно, вибухнула чиясь лабораторія.

- Хоча б без жертв минулося. – сумно подумала я.

Ця ідея принесла мені полегшення. Я трохи заспокоїлася і попрямувала назад, знов продираючись крізь натовп.

Повернулася до своїх апартаментів. Зайшовши, одразу ж побачила знервованого фамільяра.

- Щось трапилося? Що відомо? – спитав Хрум, зустрівши мене сидячі на спинці дивану.

- Поки не знаю. Щось вибухнуло. – відказала, всідаючись поруч з улюбленцем: - Схоже лабораторія когось з колег.  

Погладила гризуна, заспокоюючи. Посиділа трохи, приходячи до тями й збираючись з думками. На мене ще чекає практика, тож потрібно сконцентруватися й завершити її достойно. Крім того, треба вирішувати, що робити далі. Одразу ж новини я не довідаюся. Доведеться почекати.

Розмірковуючи над тим, чим поки себе зайняти, перевела погляд на годинник на стіні. Скоро однаково довелося б вставати. Тож, я підвелася й попрямувала до душової. Якраз встигну неквапливо вимитися й ретельно висушити волосся магією. Потім вже збиратимуся на сніданок. Часу вистачить. Заразом впораюся з шоком і вже зібрана піду розбиратися зі справами.

***

Цього разу у їдальні нікого не було. Я пройшла до приміщення. Здивовано озирнулася. Вже час, а кімната порожня.

А де всі? Невже є новини про ранковий вибух? Хотілося б знати що там до чого. Та схоже про мене забули, чи загубили мою персону в палацовій метушні.

Сумно, та доведеться щось вирішувати. Якщо найближчим часом ніхто не з’явиться, перекушу щось на кухні та піду шукати куратора або когось з придворних магів. Варто хоча б поговорити з ними, а вже потім розпитувати про новини оточення.

Так, поки розмірковувала що робити: чи йти шукати когось зараз; чи поснідати, а вже потім піти до кабінету придворного мага, чи, може, до куратора, минуло пів години. Вже збиралася залишити приміщення, як почулися голоси. Невдовзі, на порозі з’явилися чоловіки.

Куратор і придворні маги привіталися та всілися за стіл. За хвилину, прийшли працівниці палацової кухні та накрили сніданок.

Ми швидко поїли в мовчанці. Я не квапилася з розпитуваннями. Нехай спочатку з завершенням моєї практики вирішать, а вже потім можна буде попитати про новини. Якщо хтось захоче поговорити.  

Поки їли я спостерігала за оточенням. І зробила висновок, що вони знають більше про вибух, ніж більшість мешканців палацу. Можливо деталі того що трапилося. Та чи розкажуть? В цьому я не впевнена. І це мене особливо напружує, адже неприємне відчуття нікуди не зникло. Воно лише трохи притупилося.

Так, кожен занурений у свої роздуми поїли та допили кашву. Цього разу, попри ще спекотні дні, нам подали цей напій, бо ніч була напружена й нам всім не завадить трохи бадьорості.

Мої роздуми й вагання перервав куратор, щойно працівниці забрали посуд після їжі.

- Ви, мабуть, вже чули: сьогодні в столиці трапилася надзвичайна подія… - почав він.

- Так. Чула щось вибухнуло. Невже це чиясь лабораторія?! – знервовано перепитала.

Каже так, ніби намагається повідомить якусь важку чи дуже неприємну новину. Невже це якось пов’язано зі мною, чи з кимось з ким я близько знайома?

- Так. Ви майже правильно здогадалися. – заспокійливо усміхнувшись, відказав він мені.

Це вже прозвучало підозріло. Нашорошилася, та стрималася, аби не засипати його нервовими питаннями. Хотілося одразу кудись бігти, щось вирішувати, та от куди й що незрозуміло. Спочатку треба з усім розібратися, а вже потім діяти.

- В АПМі вибухнула прибудова. Відомо, що там була одна з лабораторій некромантів. – жорстко мовив Вінсен.

- ЩО? – вирячила я очі.

- Так і є. – м’яко підтвердив старий.