Розділ 22

Розділ 22

Академія полегшено гуділа. Кінець другого сесійного тижня приніс завершення екзаменів та заліків. Дехто ще доздавав та перездавав, але більшість вже починала готуватися до практики. Проводилися організаційні збори, готувалися папери й скуповувалися необхідні речі.

На тих самих зборах я й дізналася що мою персону та більш талановитого відмінника на курс старше відправляють на практику окремо. Оскільки я поки що офіційно мешкаю у гуртожитку, на час практики мені виділять кімнату у палацовому комплексі. Колезі по проблемі – виділять кабінет для виконання завдань практики, бо він живе у столиці й зможе навідуватися у палац.

На такі заяви я лише покивала. Не стала казати що орендувала будинок у столиці й можу жити там. Промовчала, адже будь-що дивне може спричинити бажання влізти у моє життя, а мені не потрібно, щоб ректорські посіпаки почали до мене приглядатися й знайшли привід мене відрахувати.

В іншому, час минав спокійно. Здавалося, навколо нічого особливого не відбувалося. Якась сонна тиша. І це вже починає здаватися підозрілим. Особливо якщо спиратися на пам'ять про невдалі замахи на моє життя. Чи може чорні маги змінили тактику і зачаїлися? Або готують щось більш масштабне й врешті дали мені спокій?

Хай там як, а цей час варто витратити на підготовку до можливих провокацій. Тому, поки я ще мешкаю у гуртожитку, ми з Іланом продовжували тренування. А пізні літні сутінки дозволяли затримуватися на галявині після них, влаштовуючи собі коротенькі побачення. 

***

У вільдень[1] відчулося повноцінне завершення сесії. Адепти готувалися святкувати. Ну а ті, хто повністю завалив сесію і не має шансу на перездачу – сумувати. У популярній серед адептів таверні готувалися гучні вечірки з нагоди завершення екзаменів. Інші заклади теж підтягувалися, запрошуючи до себе компанії, котрим не вистачило місця у найпопулярнішому.

 Ми ж, планували влаштувати збори нашої коаліції. Тож, я не поспішала приймати запрошення на вечірки. Дем погодився лише на вечірку некромантів, що запланована уночі в тематичному закладі. Вона вже після наших посиденьок, тож друг буде на них присутній.

Тому, в цей день я лише сходила з подругами на кашву, а після того зібрала речі та попрямувала до орендованого будинку. Вирішила перенести частину речей, щоб потім швидше виселитися з гуртожитку, водночас не нервувати й не квапитися.

Навела лад у будиночку, й провела вечір із книжкою біля каміна. Ілан прийшов пізно, бо мав купу роботи, а завтра доробляти то буде ніколи. Ми повечеряли й вляглися відпочивати.

Наступного тижня будуть короткі канікули, тож встигнемо насолодитися компанією одне одного. Та й в Ілана буде менше роботи.

***

Того вечора ми зібралися у непримітній таверенці на околиці столиці. Наше улюблене місце зустрічей зайняли некроманти на свою вечірку, тож довелося шукати інше місце.

Знайшли доволі симпатичний заклад. Невеличка прямокутна будівелька зі світлого каменю у кінці тихої вулиці виглядала таємничо, особливо у жовтуватому світлі ліхтаря неподалік.

Широкий ґанок з парою простеньких колон та дерев’яна вивіска біля навісу доповнювали картину. На вивісці зображався кухар, що схилився над казанком, у якому щось смачно кипіло. Усміхнене обличчя добродушного на вигляд, повненького чоловічка та велика дерев’яна ложка у його руці, заохочували завітати до закладу.

Хоч таверна і була орієнтована на подорожніх, для нас знайшлося окреме приміщення. Тож, зайшовши в обідню залу освітлену м’яким світлом магічних світильників та оздоблену теплим деревом, минули великі дерев’яні столи, й підставлені до них лави й зайшли у малу бенкетну залу.

Це приміщення було вдвічі менше, ніж обідня зала, проте затишніше. Посеред кімнати стояв довгий дерев’яний стіл. Поруч з ним лави з такого ж дерева, проте зі спинками, прикрашеними випаленим орнаментом. На самих лавах лежали довгі подушки у колір скатертини на столі та штор на великому вікні. Світло магічних світильників на стінах по обидва боки прямокутної кімнати притишене, від чого приміщення здавалося ще більш затишним. На обох стінах, дерев’яні панелі прикрашав випалений малюнок лісу.

Ми з Іланом всілися поруч, з дальнього краю столу. За нами слідом прийшов декан некромантів зі своєю нареченою. Вони привіталися та зайняли місця навпроти. Не встигли ми розпочати розмову, як до компанії приєднався Демид.  

- На сьогодні усі в зборі. – оголосив д’Інгве.

- Як так? – здивувалася я.

- Решта не зможуть прийти. – сухо кинув він.

- Добре. – відкинула я.

Посидимо значить маленькою компанією, побазікаємо. Може не лише справи коаліції обговоримо.

Якраз подавальниці почали заносити таці з їжею. Першочергово зайшла одна з них і розставила посуд. Потім принесли наїдки: велику миску тушкованих овочів із м’ясом; трохи меншу миску салату з овочів та грибів за гномським рецептом; і нарізку в’яленого м’яса та сиру.

Ми дочекалися, поки подавальниці підуть, набрали собі їжі та почали неспішну бесіду, смакуючи страви. Доївши, дочекалися десерту. У цьому закладі нам подали дроуський пиріг із м’ясом та травами й ель. За слабоалкогольним напоєм розмова пішла більш жваво і ми перейшли до головної теми нашого зібрання.

- Як більшості з вас відомо, до академії навідалася важлива персона з міністерства магії. – почав дроу.

- Так, герцог був на моєму річному контролі та захисті моєї курсової. – підтвердила я.

- Хто? – здивовано перепитав Демид.

- Аштен. – коротко відказала.

- Сам глава департаменту… - пробурмотіла Зара.

- Так. – підтвердила я з хитрою посмішкою.

- Ти щось про це знаєш. – мовив Дем з підтекстом.

- Якщо коротко, мій наставник хотів мене підтримати й написав у міністерство скаргу на ректора з деканом, а тут й вампіри поквапилися.