Розділ 21

Розділ 21

Наступний тиждень пройшов у підготовці до сесії. Усі навколо метушилися у передчутті складного періоду. Хтось добирав бали, хтось перескладав, а хтось з усих сил намагався домогтися допуску до сесії. Цього разу мені пощастило опинитися серед меншості, адже виявилося, що мені не треба добирати бали. Без травознавства у мене особливих проблем у навчанні не виникло. Потрібно лише змиритися з кількома трійками у заліковці.

Тож, я раділа уже по літньому теплій та сухій погоді й готувалася до здачі курсової. А ще трохи переймалася плануванням переїзду та майбутньою практикою.

Життя повільно повзло, дозволяючи трохи побути у мирі та спокої.

***

У Друдень[1] я з друзями сиділа у їдальні. Компанія уже пообідала. Поспішати нікому особливо не треба було, тож, ми базікали й неквапливо смакуючи пили кашву.

Зненацька, їдальнею пронісся гамір. Пішов якийсь послух. Не встиг ніхто з нас розпитати адептів за сусідніми столами, як одногрупник Дема, що проходив повз наш стіл, коротко пояснив метушню:

- Кажуть вивісили розклад сесії!

- Ого! – протягнули ми хором.

Оце дійсно важлива новина. Нарешті знатимемо коли на нас чекають тортури екзаменами та заліками.

Наша компанія одразу ж долучилася до жвавих обговорень оточення, водночас допиваючи свої напої.

Вирішили не зволікати й піти подивитися той розклад, бо набіжать інші адепти й доведеться чекати поки вщухне ажіотаж. Тож, допили кашву і купкою залишили їдальню.

Одразу ж попрямували до адміністративного крила, де висів розклад.

- Цікаво, що придумали цього разу? – проговорила Шейла, йдучи широким коридором.

- Зараз дізнаємося. Не думаю, що буде щось зовсім незвичне. – відказала Розі.

Усі погодилися.

Наша компанія перебувала в очікуванні неоднозначних сюрпризів від адміністрації навчального закладу. Тож, далі крокували мовчки.

Цьому сприяло й оточення. Навколо була купа народу. Усі кудись поспішали коридорами та переходами. Іноді доводилося проштовхуватися крізь юрбу, або оминати зустрічний люд та ельфів.

Скоро дісталися академічного крила. Там, поряд з деканатами та ректоратом висів розклад.

Як завжди у таких випадках, навколо нового розкладу зібрався невеличкий натовп. Адепти занотовували собі потрібне й поступалися місцем іншим. Складалося враження, ніби вони тупцюють біля плакатів з написами.

- Що ж, не встигли. – констатувала я.

- Доведеться проштовхуватися. – погодилася Шейла, невдоволено.

Дем вже хотів попрощатися з нами та бігти до деканату некромантів за своїм розкладам, а ми приготувалися відвойовувати у юрби адептів можливість подивитися свій розклад, як сонну академічну дійсність сколихнув скандал.

З деканату практичної магії почулися крики. Хвилина, й звідти вилетіла шатенка середнього віку, гучно грюкнувши дверима. Вона швидким кроком рушила крізь натовп адептів, що розступилися, пропускаючи її. Жінка зло зиркала навкруги та мовчки рухалася геть.

За нею з дверей визирнув декан і крикнув у слід: - Я це так не залишу! Ти іще пошкодуєш!

- Переживу! – крикнула та у відповідь і вилетіла у хол.

На хвилину усі завмерли. Декан недружньо зиркнув на оточення та з похмурою пикою пішов до себе в кабінет. Очманілі свідки почали повертатися до своїх справ і в коридорах знов постала метушня та гамір.

- Ого! Які пристрасті! – іронічно прокоментувала ельфійка.

- Щось у них там відбувається цікаве. – проговорив Дем.

- Нічого надзвичайного. – заспокоїла присутніх Шейла: - Мабуть, плітки правдиві, й Шейн та Алейна Ашмарецькі дійсно розлучаються. 

- Ага, ага. – пробуркотіли ми з названим братом дуетом.

Навряд, вони комусь щось пояснювали. Тож, малоймовірно, що комусь сторонньому щось відомо. Скоріше то лише домисли. Може вони просто посварилися.

Дізнатися що там і як змоги не маємо. Та й не дуже то й цікаво. Тож полишили цю тему. І врешті, зайнялися нагальними питаннями.

Попрощалися та розійшлися по своїм деканатам переписувати свої розклади сесії. З наступного тижня в нас починаються заліки та здачі курсових, а вже потім іспити.

Ми з Шейлою проштовхалися до плаката з розкладом. Поглянули на нього, покривилися й полізли у сумки за приладдям. Я усе ретельно занотувала у зошита, котрий спеціально для таких випадків носила з собою, і проштовхалася назад. Більше мені тут робити нічого.

***

У третінь[2] на першій парі я нарешті дізналася на що натякав Ілан, коли казав про мої високі бали з його предметів. Варський почав пару з оголошення наших результатів за цей семестр.

Він роздав нам наші роботи. Вислухав питання адептів щодо завдань, відповів на них, а потім зазначив:

- Зараз я оголошу вам з чим ви йдете на іспит і будемо вирішувати що робити з окремими адептами.

Адепти одразу ж знервовано зашуміли. Усі переживали за результати. А особливо ті адепти, в яких нічого не виходило. Вони побоювалися відрахування. Та ще більше, учительських ідей щодо розвитку їх здібностей.

Мені ж було цікаво спостерігати за одногрупниками й споглядати їх нервування та розпач на обличчях. Впевнена у мене все добре з цим предметом. З інших, усюди допуски, тож можна не особливо перейматися.

Вичекавши з хвилину, поки аудиторія трошки заспокоїться, Ілан всівся за вчительський стіл, відкрив зошит з записами й почав оголошувати кількість набраних балів і коментувати результат.

Поступово, в аудиторії постав тихий гул, бо адепти які дізналися свої оцінки почали перешіптуватися, обговорюючи результати та коментарі викладача.

Нам з подругою довелося доволі довго чекати, адже наші прізвища усередині списку. Врешті, за пів години від початку обговорення черга дійшла до мене.

Ілан оголосив мій результат і я трохи очманіла. Вісімдесят п’ять балів. Як це? З урахуванням пропущеного матеріалу та посередньої майстерності щодо практики. Не могла повірити своїм вухам. А Ілан пояснював, більше аудиторії, ніж мені самій: