Розділ 20

В обідній час у дворі Академії Практичної магії малолюдно. Майже ніхто не ходить, адже ще іде передостання пара, тож, новоприбулого втомленого з дороги чоловіка ніхто не зупиняв. Лише працівник академії зустрів його й погодився відвести коня до стайні. За окрему плату, звісно. Загалом, навкруги порожньо. Зрідка хтось десь пробіжить між будівлями і все. Тому й відносно тихо та спокійно.

Викладач, який щойно повернувся з відрядження, зупинився на хвилинку. Глянув на вікна навчального корпусу. Знав де у неї зараз пара. Замислився на мить: - Чи побачила вона його? Мабуть, ні.

Відкинув ті думки й змусив себе рухатися далі. Не став затримуватися, аби не привертати уваги. Тож поспішив до викладацького гуртожитку, сподіваючись що ніхто нічого не помітив.

***

Ілан зайшов до кімнати, озирнувся, вбираючи в себе відчуття, хоч і тимчасового, але дому. Кинув дорожню сумку на підлогу біля ліжка. Думав піти до їдальні пообідати, та згадав про свій, таємно придбаний, скарб.

Не зволікаючи поліз до сумки, де поміж звичайних речей ховав нелегальні артефакти. Покопирсавшись, витяг звідти мішечок. Зазирнув у нього, перевіряючи чи все на місці. Всі ці дрібниці можуть стати надважливими у скрутному становищі. Кілька захисних артефактів, пара бойових і двійко рідкісних переносних порталів. Останні – особливо цінні, через свою рідкісність та високу ціну на офіційні вироби від майстрів.   

Перевіривши вміст мішечка, він зав’язав його та щільно згорнув. Ілан поліз під свій робочий стіл; вийняв кілька паркетин та поклав у виїмку під підлогою мішечок з нелегальними артефактами. Закривши схованку, поставив стілець так, щоб паркетин, які трохи відставали, не було видно.

Ще раз поліз у сумку. Дістав звідти ще один мішечок. Не менш цінний, ніж перший. Там містилися два кулони на темних  шнурочках. Подарунок для коханої.

На мить, він замислився, нервово стиснувши свій скарб:

- Чи погодиться вона? Чи, може, треба почекати ще трохи?

Опанувавши себе, сховав мішечок у невеличку шухлядку робочого столу. 

От тепер можна розслабитися і трохи відпочити. Поки не закінчилася пара й до їдальні не набігли галасливі адепти та не почали чіплятися з питаннями про добір балів та перездачі, викладач поквапився на обід. Все інше потім. Завтра однаково пар не має. Лише розмова з заміною та папери. Тож можна не перейматися.

***

Я сиділа на парі з магічної поезії та нервово перебирала в голові варіанти розвитку подій. Річ у тому, що от-от до академії повернеться Ілан. Довідатися б, коли саме він приїде. Хочеться його по-особливому зустріти. А от як саме, тут вже треба зважати на час його прибуття і мої можливості в той момент. Кілька ідей на найбільш очевидні випадки вже маю. Подивимося, яку з них допрацюю і реалізую.

В цей час викладач дочитував останній теоретичний матеріал. Я меланхолійно слідкувала за тим, як самописне перо занотовує лекцію, час від часу позираючи у вікно.

Пара вже добігала кінця, а слушних думок про те, як дізнатися коли повернеться коханий так і не має. Ще хвилин п'ятнадцять і заняття завершиться й ми розійдемося по академії. В більшості з нас зустріч з наставником і підготовка до курсової та екзамену. Тут мені точно буде не до того. Тож можу пропустити момент. Що ж мені з тим робити?

Раптом, мій погляд зупинився на мутнуватій поверхні вікна. У дворі академії почався якийсь рух.

- Невже Ілан приїхав? – подумала я.

Та подивитися одразу, що там відбувається, мені не дали. Тож, я сиділа й нервувала, в пів вуха слухаючи викладача, котрий пояснював завдання. Мені не терпілося дізнатися що там. Невже це дійсно Ілан? Чи, може, ні? Мені конче потрібно знати, та можливості немає. Тож, сиділа як на голках, ледь стримуючи себе.

В цей час, викладач почав роздавати завдання, для практичної частини підсумкового тестування. Себто, ми маємо скласти віршоване замовляння для заданої ситуації чи проблеми.

Викладач всівся за свій стіл та дістав папку з паперами. Пройшовся поглядом по рядах і оголосив початок отримання тем. Тепер ми мали по черзі підходити до нього і витягати аркуш з написаним від руки завданням з розкладеної на столі купи. При тому, він уважно слідкував за обраною темою та занотовував собі у зошит, яке завдання кому дісталося.

Ми з Шейлою пішли першими. Нам пощастило. Витягли теми, що здалися нам більш-менш простими. Коли до викладача пішов адепт з сусідньої парти, ми з подругою перекинулися парою слів щодо завдань та планів на їх виконання.

Лише після цього я перевела погляд на вікно. Хотілося одразу ж підбігти та втупитися у мутнувату поверхню. Щось тягнуло мене до того вікна. Та піддатися спокусі й визирнути зараз — занадто підозріло. Тож утрималася й почекала ще трохи.

А коли мені вдалося без ризику викликати у місцевих пліткарок нездоровий інтерес, я визирнула на вулицю. Від побаченого відверто очманіла. У дворі академії стояв Ілан. Він зупинився на хвилину й глянув на вікна.

- Приїхав! – радісно видихнула я: - Нарешті! – ледь чутно пробурмотіла.

У загальному галасі з перешіптувань та домовлять з викладачем, мене почула лише Шейла. Адепти з сусідніх парт були зайняті своїми справами й не дослухалися до перемовин сусідів.

Я провела поглядом коханого, котрий швидко покрокував двором, аби ніхто нічого не зрозумів і посумнішала. Ясно, що зараз же побігти на зустріч я не можу. І це напружує. Сумно, що наше побачення доведеться відкласти на потім.

Шейла кивнула та з розпитуваннями не лізла. Знала, що то слизька тема.

Я ж від нетерпіння ледь не підскакувала на місці. Важко було стриматися, та не побігти до коханого. Проте, на мене ще чекає заняття з наставником і обід у компанії друзів. Лише після того можна починати діяти. Бо ж дивно буде якщо я от зараз, тільки-но завершиться пара, втечу невідомо куди. Навіть якщо скасую заняття з наставником, то буде доволі підозріло. Тож, треба вичекати, підготуватися, а тоді вже влаштовувати коханому сюрприз з моєї раптової появи.