Розділ 19

Розділ 19

Тиждень після пригод з вампірами минув рутинно. Здавалося, усі заспокоїлися й забули про нещодавні надзвичайні події. Ректор зник з поля зору, а от декан ні. Він як і раніше, продовжував вести пари. Ашмарецький звично монотонно начитував лекції, та після тієї розмови почав придивлятися до мене. Нічого не говорив, лише спостерігав за мною на заняттях. Я ж, своєю чергою, зберігала спокій. Нехай дивиться. Так він однаково нічого не дізнається, а там видно буде. Про мою заяву на переведення до іншої академії мови не заводив, а я і не нагадувала.

Порозмірковувавши, зрозуміла, що це був не зовсім правильний вчинок. Якщо чорні дійсно щось замислили, мені потрібні сили та вміння, щоб допомогти в протистоянні з ними. Від цього, на жаль, залежить, як збудеться пророцтво Антеї. Якщо нам загрожує апокаліпсис, то я зроблю все від мене залежне, щоб відвернути його. А для цього треба першочергово довчитися. Адже, мої уміння і навички допоможуть відвернути ту бійню, котру можуть влаштувати чорні. Отже, не варто відступати. Потрібно йти до кінця.

Тож, тепер, отямившись після карколомних подій, я рішуче налаштована боротися та робити своє життя таким, яким хочу його бачити. Не важливо, скільки маю часу, головне, не втрати свій шанс на краплинку щастя.

Обміркувавши все те, що не так давно пережила, я змінила своє ставлення до ситуації і бачення свого майбутнього. Трохи сумно розуміти, що тихе, спокійне життя й розмірена робота в якійсь конторі мені не світять. Можна подумати, я стала заручницею свого дару. Але ж ні. Я такого не відчуваю. В мені прокинулася жага до активних дій. Тихе життя більше не здавалося мені таким привабливим. Тепер я бачила його прісним та беззмістовним. Мені хотілося змін та руху. І через це, ідея Ілана з’їхатися вже не здавалася такою химерною. Скоріше, доволі привабливою, з огляду на острах, що це може бути єдиний шанс, хоч трошки побути разом.

***

Цього тижня я зайнялася дописуванням курсової. Отримала від наставника відгук, трохи підкоригувала роботу й доповнила висновки, після чого передала наставнику новий варіант роботи. Лан Тауренський пообіцяв швидко перевірити роботу і дати остаточний вердикт. Часу залишилося не так багато, а ще треба підготуватися до захисту.

Навчальний рік вже виходив на фінішну пряму. Викладачі уже почали натякати на теми, які будуть на іспитах та заліках і на матеріалі, якому варто приділити увагу під час підготовки до них.

Сесія вже маячила на горизонті. Через це атмосфера в академії поступово ставала усе більш напруженою. Адепти починали нервувати через курсові й підготовку до майбутніх іспитів. Їм здавалося, що часу обмаль, а матеріалу багато. Що ж, донедавна я була б з ними згодна. Та зараз, мені вже так не здавалося. Особливо після того, як надолужувала пропущене й писала прогуляні самостійні.

Єдиний з викладачів, хто допоміг мені надолужити втрачені бали, так це Ілан. Коханий суттєво полегшив мені здавання пропущеного тесту.

У Третінь[1] я ще доздавала пропущені контролі. Пару самостійних я вже здала. Залишився тест з теорії бойової магії, та пропущене опитування. З першим мені дуже допоміг Варський.

Теорія бойової магії стояла в нас першою парою. Сонні й кволі адепти повільно сповзлися на заняття й з кислими пиками розсілися за партами. Серед них і я. Мій настрій був більш оптимістичний, ніж в одногрупників. Попри недуже приємне самопочуття через ранній підйом, я була налаштована рішуче. Та й можливість побачити коханого вселяла оптимізм. Тож я зібрано сиділа й прогортала копії пропущених лекцій, які мені передала подруга. Шейла ж сумно спостерігала за мною, проте мовчала.

Врешті, перед сигналом до початку пари в аудиторію зайшов Ілан. Він привітався та не зволікаючи розпочав заняття.

- На попередній парі, ми розібрали майже всі ваші помилки в тесті. Залишилося ще два моменти. На них ми й сконцентруємося сьогодні.

- А іще щось будемо вчити цього року!? – вигукнула одна з дівчат, у сподіванні на зменшення навантаження.

- Ще дві теми з теорії та повторення вивченого. – коротко пояснив Варський і повернувся до попередньої теми: - Отже, розберемо два найскладніших моменти, в яких майже всі припустилися помилок.

Він жестом активував плетіння й на дошці вималювалася перша підтема та формула плетіння. Ілан почав пояснювати нюанси, котрі пропустили чи недослухали одногрупники. Я теж занотувала декілька моментів, бо була відсутня на тій парі, а в записах, що передала мені подруга, цієї інформації бракувало.

За пів години, перейшли до наступного питання. Його розглядали вже швидше. Там був один нюанс, котрий не зрозуміли побутові маги. Це могли вхопити лише ті, хто часто стикається з бойовими плетіннями та подібними речами, себто самі бойовики, некроманти та маги-захисники. Я занотувала собі, звернути на це увагу й зупинила самописне перо. Воно лягло поруч із зошитом, готове до продовження праці.

- А тепер, — мовив Варський, коли до кінця пари залишалося ще приблизно хвилин двадцять: - Дамо постраждалій адептці можливість набрати бали, а усим іншим повторити матеріал.

Адепти невдоволено зашурхотіли. Вони вже налаштувалися на лінощі й сподівалися, що їх раніше відпустять з пари, та не пощастило.

Варський враз посуворішав і провів по аудиторії важким поглядом. Адепти одразу ж затихли й з розчарованими обличчями втупилися на дошку.

- Отже, адептко Шарська. – суворим тоном мовив викладач: - Йдіть до дошки й покажіть нам ваші знання з тестових питань. Доведіть групі що ви б з легкістю впоралися з тим, у чому вони наробили купу помилок.

Я кивнула, підвелася й підійшла до дошки.

- Почнемо з питань, які ми розбирали, коли ви були відсутні.

Я ще раз кивнула. Одногрупники почали позирати на мене зі співчуттям. Думали я не впораюся. Гадали, я нічого не встигла вивчити й мені, взагалі, було не до того.