Розділ 16

Весна повільно захоплювала імперію. Природа прокидалася. До кінця тижня бруньки на деревах набухли й обіцяли з дня на день розпуститися молодим листям. Потеплішало. Калюжі висохли й «болото» за містом знову перетворилося на поле, де вже готові були проклюнутися нові рослинки.

Вулиці столиці пожвавішали, поволі наповнюючись людом. Життя кипіло, як вода в казані на повільному вогні. Негода залишилася в пам’яті населення, а світ вже оговтався від стихії та знову пробуджувався від зимового сну.

Академія також пробуджувалася. На парах та в коридорах заговорили про літню сесію та практику. Поставали питання: як готуватися; що готувати; коли захист курсових робіт? Та ще й декан повідомив, що папери на практику для нас вже оформлені й змінити місце її проходження вже не можна. А ті хто завалить сесію чи курсову – перескладатиме після практики, або буде виключений і нікуди не поїде. Тож, в коридорах АПМу йшли жваві дискусії. Старші курси поспішали встигнути і курсову дописати й до сесії підготуватися, а ще й про практику треба усе дізнатися, зібрати необхідне та підготувати конспекти, що можуть стати у пригоді. Молодші нервували через сесію. Лише третій курс радів весні та хорошій погоді й насолоджувався студентським життям.

А причини були. Оживала не тільки природа, але й люди, ельфи та, навіть, на гномів ця атмосфера діяла. Усі бігали веселі чи замріяні. Метушилися, закохувалися, влаштовували драми та гучні скандали. Усі були заклопотані своїм майбутнім: кар’єрними та сімейними справами, а інше відійшло на другий план.

Здавалося, немає причини перейматися й очікувати чогось поганого. Та я підсвідомо побоювалася реалізації похмурого пророцтва. А ще, боялася не встигнути побути з коханим і насолодитися теплом наших стосунків. Мені конче потрібно остаточно відігрітися. І ця весна допомогла мені те зрозуміти.

***

Тиждень минув спокійно. Усе йшло своїм плином. Я навчалася та листувалася з коханим, спілкувалася з друзями. Загалом, намагалася брати від життя все що змога.

Варський зустрівся з орендодавцем і подивився будинок. Ілану сподобався цей варіант, тож, вони домовилися, що ввечері наступного Примадня[1] ми з коханим підемо ще раз подивитися дім, щоб остаточно вирішити щодо оренди.

Я аж радісно тупцювала, читаючи усе те в короткому посланні від коханого. От би дочекатися, коли нарешті все вирішиться!

За цей період активного листування не помітила як спалюючи листи фаєрбольчиками натренувалася контролювати силу. Тепер я вже рефлекторно економила магію, й не вкладала більше, аніж треба. І це суттєвий плюс, як для мене особисто, так і для мого навчання.

У такому, трохи піднесеному настрої міркувала про побачення на вихідних. Ілан, наче не пропонував нічого особливого, тож, можна узяти на себе ініціативу. Тим паче з будинком поки ще нічого не ясно.

Мій план побачення залишався в силі, тож, вирішила напередодні такої визначної події весело провести час і використати можливість усамітнитися з коханим. Невідомо ще, який там будинок і чи зможемо ми одразу там зустрічатися? Раптом, доведеться витратити купу часу на облаштування нового прихистку.

Тому, зробила все, щоб втілити свою ідею в життя та добре провести вихідний наодинці з коханим.

***

Того ранку, зустрілися у непримітному куточку столиці. Одразу ж кинулися в обійми один одному. Не зволікаючи, поцілувалися.

Насолодилися хвилиною ніжності й трохи заспокоїлися. Перервавши поцілунок, Варський поцікавився: - Куди підемо? Ти писала, що маєш якусь ідею.

- Це буде сюрпризом. Я знайшла одне місце, де ми зможемо усамітнитися на весь день. – провокаційним тоном відказала.

- Де це? – здивувався Ілан.

- Побачиш. – хитро посміхнулася.

- Тільки не кажи що ти витратила всі свої заощадження на оренду кімнати. – буркотливо мовив він.

- Ні. – засміялася я і потягнула коханого за собою: - Хазяйка одного закладу мені дещо винна, тож, нас пустять безкоштовно.

- У що ти мене втягуєш… - пробуркотів він, все ж дозволяючи мені вести себе уперед.

- Це не так вже й складно і небезпечно. – відбила я.

Цілковито впевнена, що моя ідея вдасться й ми добре проведемо час. До того ж стовідсотково про наше побачення ніхто не дізнається в академії.

- Сел! – пробуркотів він.

Видно підозрював щось небезпечне чи ненормально-екстремальне. Що ж, цікаво буде побачити його реакцію. 

- Знаю, знаю. – з хитринкою в голосі відказала, продовжуючи тягнути коханого за собою.

В мене був напрочуд хороший настрій. Налаштована цього разу якнайкраще відпочити та розважитися.

- Сподіваюся, своє житло, та спокійне мирне проживання разом трохи притишить твою жагу до авантюр. – пробуркотів він.

- Хто б казав! Поки тебе не зустріла, моє життя було сірим і буденним. – спокійно повідомила.

- Таким вже й буденним? – не повірив він.

- Ну так, я втекла з дому; так, зустрічалася з племінником ректора; важко пережила наше розтавання. Та в цілому, нічого надзвичайного в моєму житті до тієї осені не траплялося. Та й не прагнула кудись лізти. Мене ніколи не вабила небезпека. То все через тебе.

- Мене? – здивовано перепитав.

- Наші стосунки. Інакше, мені було б байдуже.

Варський лише пирхнув: - Ти невгамовна.

Не повірив, та все ж йшов за мною, не пручаючись. Чи то підозрював щось, чи переживав за мене. Не вгадаєш, що там у нього на думці. На обличчі спокій та рівновага, а в очах нервозність. 

***

Зайшли у виділене нам приміщення. Скинувши верхній одяг, та залишивши його на вішаку у крихітному передпокої. Одраду ж пройшли до основної кімнати.

Апартаменти складалися з невеличкого передпокою з вішаком та поличкою для взуття і тумбою для сумок. Звичайні сірі стіни та дерев’яні меблі. Нічого визначного. Основною ж кімнатою була велика спальня сумісна з вітальнею.