Розділ 13

Розділ 13

Цей ранок став маркером кінця зимової казки. Вже П’янедь[1], а значить, через два дні почнеться другий семестр. Вже минув перший тиждень року, а отже, закінчуються Новорічні канікули й життя в імперії повертається до звичного робочого ритму. Життя, яке, здавалося, трохи сповільнилося, знову набирає темп.

Я з сумом приймаючи, що свята закінчилися, а з ними й відносна свобода дій, встала з ліжка й попрямувала до ванної. Треба сходити на сніданок і розібратися, яким буде навчання з Примадня[2], а ще, підготуватися до другого семестру.

Ще півтора року, і все, я вільний спеціаліст – дипломована магічка. Ще трошки і я зможу повноцінно працювати й організувати власне життя так, як вважаю за потрібне. Ця думка трохи примирила мене з дійсністю й допомогла зібрати думки докупи й приборкати емоції.

Я причепурилася, погладила хрума й прихопивши сумку, побігла на сніданок.

У їдальні на мене чекали знервовані друзі. Ані Шейлі, ані Дему я нічого не сказала. Добре, хоч Розі додумалася передати їм, де я і з ким, щоб вони не нервували.

 Компанія зустріла мене занепокоєним гомоном. Мою сумну персону одразу ж закидали запитаннями та припущеннями. Довелося трохи розповісти про поїздку. Не називаючи місць та імен, звісно ж. Присутні й так знають, з ким я зустрічаюся, а зайвим вухам правда не потрібна. Ще підслухавши, здадуть ректору.

Наприкінці оповіді, Дем насварив мене за те, що я йому нічого не написала. Сказав що хвилювався за мене.

- Ну ти ж знав з ким я! – багатозначно промовила, й сховала очі в чашці запашної кашви.

Мене трохи мучило сумління через те, що не попередила друзів про поїздку. Та було якось не до того. І вони були зайняті…

- Та знав! Якби не це, побіг би тебе шукати. – відбив названий брат.

- Так нічого ж екстраординарного не сталося. – спробувала заспокоїти його.

- Здається, не трапилося. Я перевіряв через наш зв'язок. Тобі, наче нічого не загрожувало. – пробуркотів він.

Схоже, опанував себе. Чесно кажучи, не хотілося витрачати час на сварки та з’ясування стосунків.

- От і добре. Не переймайся через те. – я простягнула руку й погладила названого брата по плечу. Він якраз сидів навпроти мене.

На мить за столом повисла тиша. Зрештою, Шейла вирішила розрядити сумну атмосферу. Вона перевела тему розмови на найбільш очевидну та  нейтральну.

- Здається, сьогодні вранці вивісили розклад. Ходімо подивимося. – запропонувала вона.

- Так. Поки ще є вільний час варто глянути. – погодилася я.

Демид мовчки кивнув, підтверджуючи що піде з нами.

Ми допили кашву й встали з-за столу. Аденор відійшов до сусіднього столику, де сиділи його одногрупники й сказав їм кілька слів, поки ми з Шейлою пробиралися на вихід. Дем наздогнав нас і ми рушили дивитися розклад.

Неспішно йшли коридорами академії, весело базікаючи. Спустилися у підземний перехід та пройшли до замкового корпусу. Минули хол і пройшли в адміністративне крило. Дем попрощався й пройшов далі довгим коридором до свого деканату. Ми з Шейлою зупинилися біля свого.

Там вже юрмилися адепти. Проштовхалися через невеличкий натовп і угледіли зміни. На стіні біля дверей деканату висіли великі аркуші з роздрукованим розкладом занять. Проглянула їх. Знайшла четвертий курс. Переглянула записи, щоб зрозуміти, що на мене чекає.

У розкладі мало, що змінилося. Одне радувало, травознавство зникло з програми, а натомість додалася теорія захисної магії. Хоча, що я там буду вчити. І так знаю більше за одногрупників. Я пирхнула про себе від цієї думки.

Діставши з сумки зошита та самописне перо, переписала розклад й повернулася до подруги. Вона була зайнята тією ж справою. Завершивши писанину, сховала свій зошит в сумку й ми почали проштовхуватися крізь натовп на зовні.

 Не встигли вийти з адміністративного крила, як мене впіймав секретар деканату: - Ланно Шарська, постривайте.

- Що таке? – невдоволено озвалася я.

Шейла зупинилася неподалік, готова за нагоди влізти в суперечку й стати на захист моєї персони.

- Вибачте за той випадок… ем… - його неприємне обличчя кривилося у намаганні підібрати слова: - я шукав вашу сусідку і… не думав, що ви не самі.

- Забудьте. – відмахнулася.

Не варто показувати йому, що я чогось побоююся. Якщо він не впізнав Ілана, хай і далі не здогадується про наші стосунки, якщо просто мовчить, не вважаючи за потрібне нас здати, то не даватиму йому приводу змінити тактику.

- Добре. Тоді, ще одне. Вибачте. Просто цікаво. Ви підписали документи на практику в столиці, бо той бойовик, з яким ви тоді були — підопічний Варського?

- Буде на практиці у передмісті столиці. Тому я і лишилася. – запевнила його у напівправді. Нехай думає, що то учень, а не сам викладач.

На цьому розпрощалися й ми з подругою рушили коридором далі. Та далеко зайти нам не дали.

Мене сіпнули за рукав і покликали: - Ви ланна Шарська?

- Так. Вам щось треба? – з награною добротою поцікавилася у високого худорлявого напівельфа-старшокурсника.

- Так. Кажуть, ви можете накласти захисні чари…

- За окрему плату. – сухо уточнила я.

- Звісно. Мені треба захистити сейф. У мене там дипломний проєкт. Артефакт. Нова розробка.

- І вам треба, щоб роботу не вкрали конкуренти? – зробила я уточнення.

- Так.

- Тридцять тан[3]. – сухо мовила.

- То ви згодні?! – зрадів випускник.

- Згода.

- Ходімо. – запропонував він і витяг мене на вільне від натовпу місце, поблизу переходу у прибудову.

Майбутній артефактор кинув під ноги камінь всіяний знаками. Перед нами розгорнулася магічна арка порталу. Всередині сірого каркасу миготіла синювата димка.

- Куди ми йдемо?

- В мою особисту лабораторію. Там сейф. – коротко пояснив він.

Не даючи мені заперечити він потягнув мене за руку, прямо в портал. Я навіть не встигла нічого відчути, як вже опинилася на іншому боці переходу.