Розділ 11

 Ранок я зустріла втомлена та невиспана, проте сповнена рішучості якнайкраще підготуватися до святкування. Хотілося справити на Ілана враження й підштовхнути його до більш рішучих дій. А для цього, потрібно придбати святкове вбрання. За яким я якраз планувала піти. Це дало мені наснагу стягти свій втомлений організм з ліжка й зібратися на закупи.

***

Неподалік студмістечка розташована крамничка недорогого та якісного одягу на будь-який смак. Ми з подругами зайшли до невеличкої симпатичної будівлі, у вітринах якої красувалися різноманітні одежини для свят і урочистостей.

Всередині було тепло та затишно. Стіни обшиті дерев’яними панелями, на них магічні світильники та пара картин. Простенькі пейзажі. В дальньому кінці зали – примірювальні кабінки з дерева, в центрі – вішаки з одягом на продаж. Біля входу – місця для продавця та консультантів. Там, за широким столом з касою сиділа привітна молоденька дівчина. Одразу як ми зайшли, вона нас привітала, за нею привіталася трохи старша жіночка – консультантка. Вона сиділа поруч в простому дерев’яному кріслі й перемовлялася з продавчинею. В цей час ми пішли переглядати товар.

У дівчат вже було заздалегідь підготовлено вбрання, а я до останнього не знала як святкуватиму, тож не подбала про це. Тому, зараз ходила між довгими вішаками й меланхолійно перебирала товар. Розглядала різноманітні сукні за модою усих рас та народів континенту. Тут тобі й елегантні наряди світлих ельфів, і відверті сукні дроудесс і більш практичні людські, готичні сукні вампіресс і навіть суворі вбрання варшаранок та яскраві сукні маріонок.

Ходила я ходила, та нічого не впадало в око, не викликало ентузіазму чи хоча б логічного розуміння: в цьому я зможу його вразити. Нічого підхожого. Аж тут, подруга щось знайшла. Вона покликала мене до останнього вішака. Довелося поспішити туди. Уже не сподіваючись щось віднайти й розмірковуючи над придбанням чогось банального, рушила у той бік. Наблизившись, скептично поглянула на Шейлу. Та мовчки показала мені знайдене.

Це вона. Сукня мрії. Темно-зелена. З простими рукавами та середньої глибини декольте. Те що треба. До того ж до неї добре пасуватимуть прикраси, що дісталися мені у спадок від бабусі.

Я радо подякувала подрузі й схопивши знахідку, побігла міряти. Швидко переодяглася й заходилася вертітися перед дзеркалом, що висіло на дерев’яній стіні примірювальної кабінки. Наче нічого. Якщо ще додати туфельки… Хоча… Та ні, гарно ж.

Врешті, аби спростити собі вибір вирішила показати сукню подружкам. Тим паче вони вже гукали через тоненьку стінку. Вийшла з кабінки. Дівчата сиділи на диванчику під стіною навпроти примірювальних.

- Як гадаєте, мені личить? – спитала у них.

- Так. Краса неймовірна. – відказали вони по черзі, розглядаючи моє вбрання.

Я ще трохи покрутилася перед дзеркальною стіною збоку, та все ж вирішила зупинитися на цій сукні.

Переодягнувшись, покликала продавчиню й попросила спакувати.

Ще треба йти по нові туфельки. Такими темпами, в мене закінчаться заощадження. Я зітхнула, розуміючи, придбання нових зимових черевиків доведеться відкласти на наступний рік, адже моїх заощаджень на них уже не вистачить. Та що поробиш.

Одягнулися, я відшукавши у сумці гроші, розплатилася та забрала полотняну сумку з обновкою.

Вийшли на вулицю. Підморожувало. Вдихнули чисте іскристе повітря, посміхнулися одна одній та у гарному гуморі рушили далі.

Весело перемовляючись, пройшлися гамірною в цей час вулицею. Трохи далі розташовувалася ще одна торгова точка, що нас зараз цікавила. То була взуттєва крамничка. Не зволікаючи, зайшли в середину.

 Так само оформлений дерев’яними панелями торговий зал. Вставлений пуфами по периметру, та парою диванчиків збоку. Біля входу масивний стіл продавчині та консультантки. Тільки примірювальних немає. Замість них – стенд з приладдям для догляду за взуттям та аксесуарами (шнурками, ґудзиками та іншим змінним декором).

Привіталися з продавчинею та консультанткою та покрокували торговою залою. Поки подруги вешталися навколо, я пройшлася між стендами з готовим взуттям, придивилася. Приміряла кілька підхожих пар, врешті знайшла потрібні туфельки.

Покликала подруг й оплативши покупку, разом з ними поспішила на вихід. Ввечері планую зустрітися з Іланом, а до того треба ще встигнути занести надбання до гуртожитку та пообідати.

Йдучи у бік академії, сумно розмірковувала про долю своїх заощаджень. Як я і думала, витратила на вбрання майже усе. Радує те, що хоч зими теплі й можна якось обійтися без зимових черевиків. На крайній випадок – взую старі. Пару разів відремонтовані, та ще не розвалилися. Тож, грошей у мене залишилося вкрай мало. Кілька Тан[1]. Цього навіть на чашечку кашви[2] не вистачить. Та що поробиш. З іншого боку, стипендія скоро. А це не може не радувати в такій ситуації.

Надто сильно впадати у смуток не стала. Знайду як викрутитися. Тиждень якось протримаюся, а там стипендію видадуть. Заспокоївши себе, зайнялася нагальними справами. Тим паче наша невеличка компанія вже заходила у ворота академії.

***

Місто огорнув зимовий вечір. Тепле світло ліхтарів відбивалося від підмерзлих тротуарів і вкритих памороззю клумб. Та на центральній площі було сухо й гамірно. Бруківка стоптана й прогріта сотнями ніг. Сьогодні почав розгортатися новорічний ярмарок. Лотків з гарячими напоями та смаколиками стало більше. З’явилися торговці новорічними прикрасами та сувенірами. Ставили строкаті намети різноманітні діячі індустрії розваг. Столиця активно готувалася до свят.

Ми з Іланом весело базікаючи, прогулялися ярмарком і узявши по порції гарячого вина з прянощами, звернули у тиху вуличку. Якомога далі від натовпу.

Неспішно крокували темною вулицею, з жовтими плямами ліхтарів та насолоджувалися можливістю побути разом.