Розділ 7

Завершення осені випадає на єдиний повноцінний вихідний. Вже наприкінці цього тижня, першого Багрянця[1] розпочнеться останній місяць осені. А стартує він зі такого собі свята, Дня померлих. Повноцінним святом його, звісно, назвати не можна, адже, це день вшанування загиблих воїнів та померлих родичів.

Для підготовки до цієї події в мене був майже тиждень. Робочий тиждень, звісно, та дещо зробити я таки зможу. А планувала я розібратися з тим, чого не знала про своїх рідних. Мені потрібно багато чого довідатися про померлого дідуся, від якого успадкувала свої здібності. Імовірно, це дасть мені краще розуміння своїх можливостей в магії. Я знатиму, куди рухатися і що робити далі. Та й не завадить з'ясувати, чому батьки майже нічого не розповідали мені про дідуся та бабусю. Знаю лише те, що вони особисто мені розповідали, поки були живі. Але ж цього мало, бо я була тоді ще маленька й не все змогла б багато чого зрозуміти. Та й з того, що розповідали, мало що запам’ятала.

Отже, цього тижня спробую пропрацювати це питання, сподіваючись, що мене не здадуть таткові.

***

Того ранку я прокинулася з чітким планом. До мене прийшло розуміння, час настав, треба діяти. Тож я піднялася, зібралася та пішла на сніданок.

У їдальні було, як зазвичай, гамірно. Адепти та викладачі сиділи групками та перемовлялися за їжею. Ми з друзями також поснідали, весело базікаючи. Часу до занять було вдосталь, тож встигли обговорити кілька новин академії.

Перед парами почали розходитися. Я відвела в бік Аденора й заявила: - Потрібно дещо обговорити.

Він кивнув, погоджуючись і ми пішли у тихе непримітне місце. Оскільки погода не сприяла прогулянкам, бо за вікном лив холодний осінній дощ, потягнула друга у тунелі під академією.

Ми спустилися у підземелля, пройшли трохи далі від основного переходу освітленим слабкими ліхтарями тунелем. Завернули в бік, і сховалися у затишній ніші.

Тут висів тьмяний магічний ліхтар. Під ним, укріплену каменем стіну, прикривав товстий тканий гобелен з якимось давнім орнаментом. В цій ніші стояла звичайна дерев’яна лава. На неї ми й всілися.

Я розпочала діалог проханням: - Можеш мені допомогли в одній справі.

- Дивлячись, в якій і що ти у мене попросиш. – відказав названий брат.

Довелося детально розповісти йому про сімейні справи й про бажання розібратися з тими усими таємницями.

- То що ти від мене хочеш? – поцікавився він, вислухавши.

- Навчиш мене, як поговорити з померлими.

Демид різко посумнішав. Його обличчя скам’яніло, а очі заледеніли.

- Не варто. – похмуро заявив майже дипломований некромант: - Тобі цього не треба. Назад дороги не буде.

- В сенсі? – незрозуміла я його.

До чого він хилить. Невже це таке вже небезпечне закляття.

- Тебе захопить некромантія. Ти не зможеш більше без цього жити. Ну і, твоя магія. Сел, ти втратиш більшість здібностей до захисної магії. – суворо пояснив він.

- Незрозуміла.

- Ти станеш темною. Не зможеш використовувати світлу силу й більшість захисних плетінь перестануть бути тобі доступні. – більш спокійно розтлумачив Демид.

От це якраз мені не вигідно. Мені потрібна моя сила. Хоча б для того, щоб довчитися та знайти роботу. Жертвувати своїм майбутнім заради таємниць. Ну таке. Краще піти іншим шляхом.

- Тож, я не зможу розгадати цю таємницю. – сумно констатувала я.

Мені потрібен інший план. І бажано якнайшвидше.

- Ну чому не зможеш? Треба лише найняти спеціаліста. – спробував підтримати мене названий брат.

- Ні, Деме, не проси. Це суто сімейна справа. Я й тебе не хотіла у те вплутувати. – відсторонилася від некроманта.

- Не хочеш, щоб хтось іще дізнався, що ти втекла з дому?

- І це також. Боюся, мене можуть здати батькові. А якщо він дізнається, точно не дасть мені довчитися. Та й працювати за професією також. – озвучила свої побоювання.

- Тоді, облиш усе те. Жила ж ти з тим якось, проживеш і далі.

- Ні. Я маю з тим розібратися. Відчуваю, вже час поставити крапку в цій історії. – уперто заявила.

- Ну добре. Тільки без сумнівних експериментів. – відказав Аденор.

- Коли це я ставила сумнівні експерименти? – обурилася.

- Та майже щоразу як щось утнеш. Саме тому я й підтримав Ілана з ідеєю нашого братання. Знаю ж, що ти не можеш, щоб кудись не влізти!

- Не перебільшуй. – відмахнулася я: - Згодна. Від некроманських заклинань відмовлюся, проте спробую, хоча б провести розслідування.

- Давай. Тільки будь обережна. І без витівок! – мовив на останок мій названий брат і побіг на навчання, адже вже пролунав попереджувальний сигнал перед початком занять.

Я підвелася й собі поквапилася на пару.

Влетіла в аудиторію останньою, вже після другого сигналу. Декан похмуро перебирав папери, готуючись розпочати лекцію. Я привіталася й хутко зайняла своє місце. Ашмарецький глянув, як я викладаю на парту необхідне й невдоволено скривившись, вийшов з-за викладацького столу та розпочав лекцію.

Він, як завжди, монотонно начитував матеріал, а ми намагалися то все сприйняти й занотувати. Я налаштувала самописне перо на автоматичне записування за деканом, а сама розмірковувала над ситуацією, що склалася.

Заняття пройшло тихо й нудно. Нічого не відбулося, а я нічого плідного не надумала. Тож у поганому настрої та розбурханих почуттях вирушила на наступну пару.

На травознавстві трохи отямилася. Нас пробували навчити розрізняти трави. Більша частина групи легко впоралася з завданням розсортувати зразки, викладені перед нами на столах у невеликих пучечках. Мені ж те було складно. Я ніяк не могла второпати, чим вони відрізняються між собою. Зрештою, правильно назвала лише два найменування. Одна рослина мала незвичну форму листя. Видовжено гостру. Іншу видали маленькі чорнильного кольору ягідки й форма кущика. Це одні з моїх улюблених. Кислуваті ягідки, котрі додають у випічку та десерти. Темнорику активно вирощують дроу, що мешкають у передгір’ях, бо вона добре росте лише в умовах Темнолісся. Решта рослин здавалася мені однаковою. Я ніяк не могла зрозуміти, в чому різниця і як можна відрізняти їх один від одного.