Розділ 5

Ранок зустрів мене похмурим краєвидом за вікном і поганим передчуттям. Попри це довелося вставати та йти на пари. Навчання ж ніхто не скасовував.

Тож я зібралася й з сумною пикою покрокувала до їдальні. Проте, поснідати мені не судилося.        

Я неквапливо йшла коридорами академії. Було на диво порожньо. Зазвичай студенти бігають туди сюди, метушаться, а зараз майже нікого.

Тож, вирішила піти подивитися, куди усі подівалися. Спустилася на перший поверх. Двері гуртожитку замкнені, тому доведеться пересуватися внутрішніми проходами. Спустилася у підвали академії. Там збереглися підземні ходи стародавнього замку. Зараз їх використовували як переходи, коли погода погана чи щось на території навчального закладу відбувається.Ними я і пішла.

Впевнено крокуючи знайомими коридорами, підозріло вивчала кам’яні стіни, завішані магічними світильниками та вказівниками. Думала зазирнути до їдальні, та туди чомусь ніхто не поспішав. Усі, навіть працівники академії, бігли до навчального корпусу. Я також гайнула туди, подивитися що трапилося.

Підземним переходом потрапила до замкового корпусу. Там, у холі мене зустріла ще більша метушня. Народ скупчився між сходами щось голосно обговорюючи. Усі шуміли й штовхалися. Довелося попрацювати ліктями, аби продертися крізь натовп і з’ясувати, що, взагалі, відбувається.

На проході до адміністративного крила лежало понівечене тіло. Біля померлої метушилися викладачі.

Підійшла трохи ближче, придивилася. Померла лежала в калюжі крові. Тіло адептки подерте кігтями. Та загинула вона раніше. В дівчини прокушена шия. Обличчя в нормальному стані, так, що можна впізнати однокурсницю, а от на шиї – рана.Схоже, її вполював хижак, чи якийсь монстр. А хто інакше міг банально загризти дівчину.

- От нечисті нам в академії не вистачало! – зло пробурмотіла я.

Придивилася до оточення. Тут зібралося керівництво академії. Ректор та декан нашого факультету зло сперечалися з деканкою бойового факультету. Декан некромантів оглядав тіло. Варський стояв поруч та дослухався до висновків мага смерті.

- От цього мені ще не вистачало! Ілана припашуть розбиратися з цією подією. Плакало моє особисте життя. Хоча, дівчину звісно шкода. Та ситуація мене трохи збісила. Терпіти не можу, коли руйнуються мої плани. Водночас відчуваю, щось тут не чисто.

Ректор завершив розмову та вони з деканкою бойового факультету почали розганяти цікавих. Довелося йти на пару. Сніданок я вже прогуляла, і третину першої пари також. Та то не важливо, адже викладач теж не прийшов. Он він, ходить.

Зайшла до аудиторії та всілася за парту. Навколо жваво обговорювали вранішню подію. Подруга одразу ж причепилася з розпитуваннями. Ледь відбилася. Поки нічого не знаю, а їй треба одразу все розповісти.

За пів години прийшов декан. Оголосив про подію: - Очевидно, адептка — вбита. Ця надзвичайна подія сталася під ранок. Тож, попереджаю, не швендяйте по ночах. Відсьогодні, на ніч внутрішні двері академії зачинятимуть.

- У-у-у. – невдоволено завили студенти.

Ашмарецький заспокоїв аудиторію та продовжив:- І до нагальних справ: - він вивів на дошку завдання: - прочитаєте оцей параграф і оцю статтю. На наступній лекції я доповню матеріал.

Він попрощався та вийшов. Адепти знову почали невдоволено перегукуватися. Усі були розгублені, не знали чого очікувати та як поводитися. Академія враз втратила статус безпечного місця. У повітрі запахло тихою панікою. Тож, замість того аби обдумати подію, довелося вмовляти одногрупників зберігати спокій. Так і пройшла перерва.

Наступною парою було Правознавство. Пригнічені й замислені дійшли до аудиторії та розсілися по місцях. Хвилин за п’ять після сигналу, прийшов викладач.

Високий худорлявий шатен середнього віку зайшов до аудиторії й одразу ж оголосив, що сьогоднішня пара буде присвячена вранішнім подіям.

- Яким чином? Розповісте нам що там трапилося? – нервово вигукнув староста.

- Маю для вас сповіщення від адміністрації академії. – відказав викладач.

- Яке? Хто вбив адептку? – закидали нервовими питаннями правознавця.

- Тихо, тихо, заспокойтеся.

Аудиторія змусила себе замовкнути. В приміщенні постала гнітюча тиша.

- Отже, — повернувся до пояснень викладач: - Наразі, що конкретно сталося не встановлено. З’ясовуються обставини надзвичайної події. Оголошено розслідування. До його офіційного завершення ворота академії буде зачинено.

- У-у-у. – знову невдоволено загуділи адепти.

Далі, ми перейшли до розглядання ситуації з правової точки зору й ознайомлення з правами свідків і правилами їх опитування.

Усе це перетекло на наступну пару. На азах цілительства ми вчилися боротися з нервовими зривами та ознайомлювалися з техніками самозаспокоєння та психологічною допомогою оточенню.

З історії магії нас відпустили й ми гуртом пішли до їдальні. Настрій був пригнічений, стан – втомлено нервовий. Нічого вже не хотілося ані говорити, ані їсти.

Я силоміць запхала в себе обід і попрямувала на заняття до наставника. Та Лестера Тауренського не місці не було. Не знайшовся він і у себе на кафедрі. Там хоч пояснили, старий допомагає з розслідуванням. Консультує залучених до цієї справи. Тож заняття не буде.

Я сумно попрямувала до гуртожитку. Там на мене чекала знервована та розгублена сусідка. Ми обговорили подію. Ельфійка заспокоїлася. Лише засмутилася що доведеться скасувати зустріч з новим хлопцем і взагалі нікуди не виходити найближчим часом. Страху як такого не було, та в нас обох прокинулася обережність.

***

Наступного дня я без жодного ентузіазму поснідала та пішла на пари. В коридорах академії панувала похмура тиша. Адепти тихенько перемовлялися й нервово зиркали навкруги. В аудиторії атмосфера також була напруженою. Усі чогось чекали.

Від сигналу початку пари половина адептів підстрибнули, ще третина взялася за серце. Я лиш невдоволено вилаялася крізь зуби. Хотілося бігти розбиратися з цією справою, а не сидіти й чекати невідомо чого. Зрозуміло, адепти та викладачі під ударом, але хто полює на мешканців замкового комплексу й навіщо? А ще, непогано було б провести час разом з коханим. Долучитися б до розслідування й в компанії Ілана розв’язати цей ребус.