Розділ 3

Наша компанія стояла на ґанку академії, насолоджуючись останніми теплими днями. Пари щойно закінчилися, та ми з друзями не поспішали розбігатися по кімнатах гуртожитку. Зупинилися обговорити, куди підемо посидіти й поспілкуватися. Завтра пар не має, лише фізпідготовка та факультативи. Боротьба за диплом почнеться після Нового року, коли піде розподіл на передостанню практику, та приготування до написання згаданого. 

Від жвавого обговорення нас відволікла метушня у дворі академії.З головної будівлі академії вибігла компанія викладачів, яку очолював сам ректор. Її складала п’ятірка наближених: заступник ректора, його секретар, його друг та водночас декан мого факультету, а також деканка факультету бойової магії, і завгосп. Останній відійшов у бік чекати, поки від нього чогось потребуватимуть. Він взагалі замкнений і неговіркий чолов’яга. 

Ректор – сивочолий, кремезний чоловік на вигляд років п'ятдесяти (та подейкують насправді трошки менше і то любов до оковитої його постарила), встав перед купкою найважливіших осіб академії, що зібралися під стінами біля ґанку освітнього закладу.

Ми вирішили залишитися, і поспостерігати за тим, що буде далі…

- То вони, мабуть, зустрічають нового викладача бойової магії. – зробив припущення мій найкращий друг, та один з найуспішніших студентів факультету некромантії.

- Можливо. – погодилася я, зацікавлено поглядаючи на ворота навчального закладу.

- Угу. Заганяла вже нас деканка. Може, цей добрішим буде. – пробурчав студент факультету бойової магії, та за сумісництвом хлопець моєї подруги.

Сама подруга, й водночас одногрупниця, з якою ми сидимо, до речі, за однією партою, кивнула погоджуючись з нами.

Наша здогадка одразу ж підтвердилася, адже у воротах академії з’явилася чиясь постать. Поки чоловік неспішно крокував до компанії, що вийшла зустрічати, ми встигли його роздивитися і зробити висновки.

Одразу помітно, що візитер не аби хто, а справжнісінький бойовий маг: чіткі рухи, суворий вираз на красивому, наче виточеному з каменю обличчі, та ще й меч за спиною. 

Бойовий маг зупинився перед викладачами й вони почали перекидатися вітаннями, а ми продовжили тишком розглядати візитера. Наш майбутній викладач здався мені напрочуд симпатичним чоловіком. Молодий, на вигляд трохи старший за нас, невисока постать, підтягнута фігура. А ще, моя слабкість, поєднання яскравих зелених очей, чий погляд, наче пронизував душу, ніби сканував усі твої потаємні думки й плани; та довгого чорного волосся, доповненого широкою шкіряною стрічкою, сплетеною з кількох вузеньких, що підтримувала волосся, аби воно не падало на лоба.

Я, подумки облизуючись, спостерігала за красунчиком, поки він розмовляв з «вершками академії». Подруга спочатку підозріло косилася на мене, а потім сіпнула за рукав:

 - Агов. В яких хмарах ти літаєш?

 - Еротичних. – засміявся некромант.

 - Тьху на тебе. – кинула подруга.

- Він знає мене краще за тебе. – відповіла я.

 - Ти що закохалася в того… коротуна? – здивовано пробелькотіла подруга.

- Нічого ти в тому не розумієш. – зітхнула я і подумки відмахнулася.

- То поясни! – не бажала полишати цю тему подруга: - Як може сподобатися отакий… 

 - Облиш! – спробувала я заспокоїти подругу.

Тим часом красунчик закінчив розмову з керівництвом, попрощався з ними. Після чого, завгосп повів його в напрямку викладацького гуртожитку.

- Значить прийняли й він все ж таки буде в нас викладати! Ура! - зробила мовчазний висновок. Обличчя осяяла мрійлива усмішка.

Аденор кудись потягнув хлопця моєї подруги. Вони зникли слідом за новим викладачем. Ми з подругою залишилися вдвох.

- Я тебе не розумію. Ну, як так можна? Тобі від твого нещасливого кохання взагалі весь смак відбило!

- Що ти маєш на увазі? – вже трохи заспокоївшись, поцікавилася я.

- Те що, чоловік має бути сильним та мужнім, а не схожим на подертого вуличного риса[1]. А ще й високим. – суворим тоном прокоментувала подруга.

- Ну не знаю. Можливо, нам, дрібноті, того не зрозуміти. – повідомила я кинувши на високу струнку дівчину суворий погляд. Та пом'якшившись пояснила: - Просто, в нас з тобою різні смаки й вподобання. Я от, не можу тебе зрозуміти в цьому аспекті… - я запнулася підбираючи слова.

Проте подруга перебила мене, підозріло запитавши:

- І що не так з моїм хлопцем?

- То не з ним, а зі мною. Мені не комфортно поруч з такими. Занадто високий. Кремезний, наче шафа, не посунеш. А найгірше – він не вміє слухати.  – пояснила я свою позицію.

- То й що, зате надійний. – висловилася подруга на підтримку свого вибору.

- Поживеш – побачиш. – філософськи помітила я.

- Я тебе однаково не розумію. Ну чим він поганий? Що за погляди такі дивні? – не вгамовувалася подруга.

А хлопці вже зникли за рогом сусідньої будівлі.

- От коли прийдеш до мене плакатися, тоді й зрозумієш, що чоловік має бути передусім розумним та спокійним. Та поки не настраждаєшся, не дійде. – повідомила я, розвернулася і пішла у напрямку гуртожитку.

Гуляти розхотілося. Бажала побути на одинці з собою та обміркувати усе вищезгадане, та морально підготуватися до того, що той красунчик, імовірно, викладатиме в нашій групі.

***

Всі вихідні мене не полишали думки про нового викладача. Було неймовірно цікаво, що собою являє той красунчик. А ще, нервувала, бо поки точно не знала, чи буде він у нас викладати.

Мене тягнуло розібратися з тими питаннями. Неймовірно хотілося розкусити того типа. Відчувала, щось там криється, а от що…

Та й давно ні з ким не зустрічалася, тож, якщо в ньому немає нічого неприйнятного чи небезпечного для мене, чому б і не спробувати. Набагато старшим за мене він не виглядає.

Налаштувавшись на авантюрно-романтичний настрій, я підготувалася вивчати характер нового викладача та думала спробувати покопирсатися в його біографії. Проте, скоро, життя внесло свої корективи, спростивши мені завдання, та зробивши ситуацію яскравішою.