Глава 1: Небо

Як ми вже знаємо, історія Селени закінчилася щасливим кінцем... Але це ще не кінець її історії, це тільки початок.

Отож, після того, як вона повернулася до Раю, до своєї сім'ї, вона була найщасливішою, її щастю не було меж. Вона знову стала воїном Господнього легіону. Усі ангели раділи за неї, майже всі. Були такі, які не підтримували те, що вона знову повернулася до Раю. І ось на великій хмарці, біля Едемського саду, сиділи три ангели: Мона Квітка Миру, ангел із білим волоссям, її врода була неймовірною, в руках вона тримала квітку, яка була незвичайною; Лінесія Сонячний Промінь, ангел із рудим волоссям, з ластовинням, вона була поцілована сонцем, її золоті шати виблискували сонячними променями; Адаїл Воїн Світла, він був у золотих обладунках, його меч був із чистого золота. Ці три ангели майже завжди сиділи на цій хмарці.

— Друзі, ви мене підтримуєте в тому, що Селена не має права бути у Раю? — сказала Мона.

— Так, ти права, Моно. Селена - дияволиця, та має бути у Пеклі разом із своїм чоловіком, — відповіла Лінесія.

— А я й забула, що вона ще досі одружена на Люцифері. Вона не має бути у Раю.

— Це не гарно таке говорити, сестри, ви ж ангели, — сказав Адаїл.

— Адаїле, брате, послухай. Селена - дружина Диявола! — відповіла Мона.

— Так, ти права, але Господь Бог пробачив їй все, що вона робила. Ти будеш іти проти Його волі?

— Ні.

Мона глянула на Едемський сад, подумала і сказала.

— Може, вона разом із Дияволом, може це її разом з ним план захопити Рай?

— Це більш схоже на правду, — сказала Лінесія.

— Я не знаю, яка правда, але я не думаю, що вона на таке здатна.

— О, ти не знаєш, на що вона здатна.

Після того, як Мона промовила ці слова, до них підлетів архангел Михаїл.

— Адаїле! Чому ти тут сидиш? Ходімо, потрібно тренуватися.

Адаїл підлетів до Михаїла, і вони полетіли. Мона і Ленсія залишилися самі.

— Він не підтримає нас, — сказала Мона.

— І що нам робити?

— Я щось придумаю.

Тим часом, Селена сидить задумлива на простій хмарці, до неї підлітає її чоловік Адам і сідає поруч із нею.

— Як добре, що ми тут усією сім'єю, — сказав Адам.

— Так, — відповіла Селена.

— Скажи мені, будь ласка, чому ти брехала? Ти не сказала мені про те, що ти була дияволицею і ангелом?

— Я не хотіла тобі цього казати, тому що я думала, що ти не захочеш зі мною бути.

— Ти що? Я полюбив би тебе такою, якою ти є... Але ти мені збрехала. Ти справжня дияволиця. Я не хочу тебе більше бачити, бувай, — встав і полетів.

Коли Адам сказав ці слова, серце Селени, здається, розбилось. Вона сиділа сама і думала: "Як це, він мене більше не кохає?" Ці слова знищували її душу. Щоб не зійти з розуму, Селена стримувала себе, щоб не накоїти лиха. Вона намагалася думати про щось хороше, і це виходило. Через декілька днів, Селена летіла повз Едемський сад, її помітила Мона, яка сиділа разом із Лінесією на великій хмарці. І гукнула на неї. Селена почула, що її хтось кличе, глянула і побачила Мону та Лінесію, підлетіла до них і сказала:

— Привіт, Моно та Лінесіє! Ви щось хотіли?

— Так. Я хотіла запитати, чи ти ще досі дружина Диявола? — зухвало запитала Мона.

Коли Селена почула те, що сказала Мона Квітка Миру, на її обличчі не було жодної емоції. Вона відповіла:

— Моно, краще слідкуй за своїми словами, і тебе це взагалі немає хвилювати.

— Ні, мене це хвилює. Тому що ти дияволиця і жінка Диявола. Хто зна, що ти задумала?

— Моно! Годі!

Мона побачила, як у очах Селени палає вогонь, і її взяв переляк. Селена різко взлетіла до гори. Вона летіла так високо, що аж долетіла до сонця. І коли Селена дивилася на сонце, їй прийшла ідея. Вона полетіла до Бога, прилетіла і поклонилася. Він сидів на своєму престолі.

— Селено! Що сталося? — запитав Господь Бог.

— У мене до вас прохання... Ви можете розлучити мене з Люцифером. Я знаю, це неможливо, але...

— Чому, можливо. Я можу це зробити. Тільки якщо ти цього дуже сильно хочеш?

— Так, я дуже сильно цього хочу.

— Що ж, гаразд.

Господь Бог розігнав хмари рукою, і Селена побачила землю. Ця земля була інша, вона змінилась.

— Як ви це зробите? — запитала Селена.

— Зараз усе побачиш, — відповів Господь.

Він створив у своїх руках золоту блискавку, і сказав до Селени:

— Дай мені своє пекельне полум'я.

Бог простягнув до неї свою руку, вона довірилася йому і дала свою руку. І Селена відчула, як пекельний вогонь виходить з неї, і золота блискавка наповнюється голубим пекельним полум'ям. Коли весь вогонь вийшов з неї, то Селена зрозуміла, що вона вже не така сильна, її сила тепер була на рівні з ангельською. Тобто вона тепер була, як простий ангел. Бог, кинувши блискавку, сказав слова:

— Розлучаю Селену Місячне Сяйво з Люцифером Вранішньою Зорею!

І кинув блискавку на землю. Вона вдарила по землі і земля затряслась та розкололась. Погода на землі змінилась, почали дути вітри, та була сильна злива. Це відбувалося до ранку. Коли сонце вийшло, земля заспокоїлась, і погода була привітною. Але Диявол відчув, що Селена відділилася від нього.

— Ні! — закричав Диявол. — Що ти накоїла? Тепер ти побачиш, що буде.

Селена літала по Раю та раділа, що вона тепер вільна. Її радості не було меж. Але ця радість одразу зникла, бо вона побачила, як до неї летіла Мона Квітка Миру.

— Селено, привіт! Я чула, що ти розлучилася з Дияволом.

— Так, це правда.

— А навіщо ти це зробила?

— Що? Як це навіщо? Він Диявол, а я ангел, і я його більше не кохаю, і тим паче я вже маю чоловіка.

— Ах, точно, цей простий чоловік, Адам. Але я б посперечалась, чи ти ангел, чи ні?

— Моно, ти говориш не як ангел, а як демон.

— Як ти смієш на мене таке казати, подивись на себе, дияволиця.

Мона розвернулася та полетіла. Вона прилетіла до великої хмарки, де її чекала Лінесія.