Глава 10.3 Минуле

Навіжений продовжував волати, почалася сутичка між ним та торговцем. Продавець збив мітлою того з-під ніг, чоловік впав на бетонну землю з відповідним металічним звуком, що навіть крізь натовп я почула.

Торговець накинувся на нього, але той драпнув, я подалася за ним, просочуючись наче маленький кристалик льоду крізь металеве сито. За ним торговець не намагався податися за тим, навіжений дрепнув наче металева куля, крізь воду, за ним лишень залишалися на обачні повалені з ніг люди, чи здивований переляканий натовп. За цим я і відстежувати його, просочуючись та пробиваючись наче локомотив.

Покинув центр Шенджину, він окинув ринок хитруватим поглядом та хмикнув.

- Ви чоловік з металевими очима, якого заслали, щоб він провів декого? Запитала я, дихаючи тому в живіт.

Чоловік спантеличився, але потім перекинув погляд на мене.

- Ти хто така?

-Дівча?

Запитав він, трохи присів, на рівень мого зросту.

- Мене послали вас знайти.

- Хто?

- Адрі Матуро.

- Аазазаахахаахахах! Чоловік зареготав, побиваючи себе по стегнах. - Адрі? Матуро! Не вірю, ахахахах!

Я не довго думаючи задзвонила до начальника.

- Ало? Що сталося? Збентежився здоровань.

- А що робити, якщо чувак не вірить мені, що я та за ким його послали на ринок?

- Зараз, чекай.

Адрі кинув слухавку. В ту же мить чувак відірвався від сміху, приклав руку до вуха.

- Так, ало, Джим слухає.

Посмішка перервалася переляканими очима. А чоловік, що тільки-но реготав, бив себе по стегнах, та стояв на рівні зі мною, вмить підвівся й почав ходити колом. Після чого убрав руку з-під вуха, та зі серйозним, трохи пригніченим виразом обличчя:

- Ходім.

Я подалася за ним.

Ми прийшли до каравану, та подалися з ним із Шенджину в центр Адріатики. Майже всю дорогу чоловік мовчав, та і я намагалася не докучати йому, ми відстежували стан акумуляторів чотирилапих. Та подекуди зупинялися для його заміни. Сонце пекло в голову. Чоловік раптом заговорив.

- Як ти час прознала, коли прийти в яку мить?

- Мені потім Адрі вислав повідомлення з годиною. Я не Ванга, щоб знати о котрій мені треба з'явитися в потрібному місці в потрібний час.

- Хм.

- А ти, бачу, намагаєшся зазирнути в майбутнє. Відстрелив караванник, що сидів верхом на чотирилапому попереду.

- Не намагаюся, відчуваю так. Відповів він при зниженому тоні.

- Я думала, спочатку, що ти просто навіжений, яких вистачає в Шенджині, потім думала, що привертаєш увагу необхідної людини.

Чоловік промовчав. Далі ми йшли, не видавши із себе жодного слова.

Прибувши до табору, караванник зіскочив з чотирилапого та подався до металевих воріт, вдаривши тричі ногою по огорожені.

Обок нас стояла сторожова вежа, що дивилася на нас. Ворота табору були огороджені сітчастим парканом заввишки два метри, по верху якого завивалася колюча проволока. Час від часу стояли маленькі сторожеві вежі зі снайперами.

- ХТО?

Караванник відвів у сторону руку, "А ти не бачиш чи що?"

- Не видно, хто?! гукнув той.

- НЕ ВИДНО, ТИ ПОВИНЕН ДОТРИМУВАТИСЯ ПРАВИЛ. Відповів чоловік на вежі.

Табір був огороджений сітчастим парканом заввишки два метри, по верху якого завивалася колюча проволока. Час від часу стояли маленькі сторожеві вежі зі снайперами.

- Нє, я по приколу сюди забрів, стою довбаюся у ворота табору Адрі Матуро!

Вмить, я подумала, що караванник навіжений та безстрашний водночас, але швидко докумекала, що він тут свій, та не став би себе так поводити, будь він не на своїй території.

- ПОВТОРЮЮ ПИТАННЯ.

- Маркус, МАРКУС!

Двері відкрилися, караван подався разом з нами в табір, і навіть з часом, коли я приходила туди, завжди було відчуття, наче я у лігві звіра.

Посередині стояв потоплений човен, корма якого мала округлу діру, метал якої виглядала ззовні, наче квітка соняшника. Довкола нього стояли намети, до яких подавалася електроенергія. Трошки далі від корабля розмістилися гаражі, в яких стояли машини з металолому. "Фортеця", подумала я.

З діри вийшов Матуро та подався до нас.

- Селена, привіт.

Я мовчала.

- Джииим, - протягнув він, - тобі теж привіт.

Той віддав честь.

- Коротше, ти навчиш малу всьому, що знаєш, а потім переводишся на постійну основу до слідачів.

- Може не треба?

- Трееба, друже, трееба, у нас не вистачає людей, а ти будеш дуже доречним мережником для таких ситуацій.

- Що мережник може робити в супроводі з головорізами, що грабують міста, форпости, каравани? Продовжував відстоюватися Джим.

- Ну, світ він такий, трохи ДИНАМІЧНИЙ, змінюється, зараз недостатньо мати головорізів, та відправляти їх забирати богате в богатих для... Матуро повернувся у сторону табору. - Бідних.

Джим подивився на мене ненависним поглядом.

- Добре, я навчу її всьому чому знаю. Але на це треба десь з місяць.

Адрі кивнув, розвернувся й подався всередину корми. Джим подивився на мене, окинув недбайливим трохи вимученим оком.

- Ну шо дитя, ходім, покажу тобі все.

Ми подалися вслід Матуро. Минуючи штучно спаяні відсіки, кораблю, де спали бандити, ми зайшли в маленьку серверну.

Кімнатка розміром з погреб, в стінах сервера, керамічна ванна з водою, в яку протягалися дроти з портами. Приглушене світло, й невиразний запах пріння.

- Дідько! Вилаявся Джим.

- Що таке? Перепитала я.

- Вони так не поставили другу ванну, трясця його! Здарали блін.

- Я перепрошую, а нащо ванна?

- А ти хоч через ламану техніку підєднати свої мізки без підстраховки? Щоб твоє тіло перегрілося, й ти згоріла?

- В сенсі?

- Дівчинко, ми не користуємося стандартними технологіями, в нас все власного виробництва, бо так менше вірогідність, що цей табір знайдуть наші вороги, чи корпорати, а в цілому, це синоніми, а при використанні нашого способу стрибка в мережу, тіло швидко набирає температуру, від якої можна здохнути, більше того, ти повинна будеш вилазити зі системи, й відновлювати водневий баланс, дегідратація тебе вб’є ще швидше, ніж твоє слабке м’ясисте тільце.