Глава 9.5 Пошуки правди, в осередку брехні.

Селена просувала голку стягуючи рану малому. Юна слідкувала за вулицями Бриндізі з гнилого балкону комунального житла, яке винайняла на три доби, поки в місті все не налагодиться. 

– Нащо ти нас врятував? Хіба не твоя задача була нас убити? Питала Селі, проштовхуючи голку крізь розірвану рану від пострілу.  Солдат ледь стримував кригтіння гнилих зубів, що вдавлбвала його щелепа кожного разу, коли голка проходила крізь його шкіру. 

– Я дезертирував, чи, радше сказати, не виконав наказ. Це б не було проблемою, якби моє рішення виявилося правильним і я взяв би вас живцем, а так, я ще й на горіхи отримав, і якщо я вас навіть зараз здам, навряд чи мене погладять по голівці за цей жест. Мандат недоторканності вже з мене зняли. «Ай!» - Гаркнув хлопчина, коли голка вийшла з іншої сторони правої долоні. 

– Терпи. -холодно сказала Юна. 

– Я побачив у застосунку, що мій соціальний рейтинг впав до мінуса, тобто я у розшуку, як злочинець. А це лишень перші пів години як я не виконав наказу. Через мене загинули інші, і я не маю прагнення гнити в тюрмі, а повірте мені, ви б не захотіли гнити в тюрмі Бриндізі. -продовжив хлопець. 

– Як тебе звати? -запитала Селена. 

– Леонардо.

Дівчина йому кивнула. 

Юна вийшла з-під балкону. 

– Окей, Лео, тоді маю декілька запитань.

– Одразу скажу- я знаю не більше твого. Нам просто дали наказ обороняти точку й перехвату вас, для чого- не пояснювали, та і обовʼязків таких вони не мають. 

Юна нервово кліпала очима "окей, питань немає". Вона глянула на Селі "ну?"

– Що? 

– Бачила щось дивне? 

– Ну, власне, так. Але це варто подивитися особисто тобі, бо я не наважуся дати адекватну оцінку тому що побачила.

– Там що, прям так все дивно? Що може бути дивного в тому, щоб побачити хто замовив цього кнура? 

– Юна, подивишся сама. Я реально не в змозі тобі пояснити це, принаймні зараз, мені треба переварити цю всю інформацію. 

– Ну можеш хоча б натякнути? 

– Ніякої лічілочки, дівчинки не було. Все це бачили тільки ми з тобою, від очей Вендетера взагалі інше відбувалося. 

– Неможливо. - заперечила альбіноска.

– Сама подивисся і даси тоді оцінку всьому. Я поки не можу це нічим пояснити. 

Юнона кивнула. 

****
 

- Добре, нам треба перечекати, коли вояки заспокояться, тоді відправимося до мого постійного лігвища, там обдумаємо, що робитимемо далі, - сказала Альбіноска.

- Юна... Я не впевнена, що тут взагалі можна щось зробити, й найти рішення, все що ти побачиш навіть трохи лячно.

- Та що ж ти таке там побачила! - вилаялася вона.

-Аяй ая я я яй! -заскриготів молодняк, коли Селі приклала до рани антисептик.

- Нічо, місяць походиш так, і буде як у старі нові часи,- сказала Юнона.

- Може ви краще тут залишитеся? У місті, тобто, - цідив слова крізь зуби хлопець, стримуючись від болю.

- Не варіант, місто зараз під тотальним контролем, тиждень нам мінімально краще не вилазити з цього гадюшника...

- І взагалі, з чого ти вирішив альтруїзмом зайнятися? – перебила Селена.

Хлопець спочатку подивився на Альбіноску, потім на Селену, яка пригнічено дивилася у підлогу, в очах якої мерехтів жах. Його очі не могли зафіксуватися на одному місці, й гуляли кімнатою. То фіксувалися на гнилому матраці, що смердів ссиклиням, то на покритій старою пліснявою стіною, то на дерев'яній пофарбованій червоною фарбою підлозі.

- Ви так відчайдушно боролися за те, щоб туди проникнути, і в цілому, що відчувається, що ви єдині люди у цьому світі, що зберегли свою гідність, й прагнення до життя. Я спочатку виконував наказ, але перший раз показавши зуби хазяїну, одразу став зайвим, не потрібним, мене одразу записали у злочинців, не скажу, що я це не прогнозував, що так буде, але світогляд мій перевернувся в моменті, коли ти замість того щоб мене убити, дала шанс обирати, життя чи смерть. Хотіла б убити, одразу в голову поцілила б.

"Екхм екхм"- закашляла показово Юна. - А нічого так, що я завалила цілу купу твоїх побратимів?

-І це далеко ще не всі, кого ти вб'єш, я кажу про інше. У вас залишилася гідність. Ви прагнете хоча б чогось значущого, чим прагнув я. Тому я вирішив вам допомогти, щоб хоча б мати можливість доторкнутися до цієї історії, зрозуміти щось для себе.

- То ти хочеш до нас в команду? -запитала Юна.

- Якщо довіра до мене є, чого б ні?

Юнона підійшла до нього, підсунула стілець, сіла навпроти, дістала цигарку, підкурила, й подивилася пронизливо Лео в очі.

- Лео, я тобі не довіряю, Селена тобі не довіряє. Але вигідно щоб нас було більше, ніж менше. Юна зробила затяжку й пустила дим кільцями в сторону гнилого балкону, – Але якщо ти задумаєш зробити хоч крок не в ту сторону, хоча б малий привід тобі не довіряти, я тобі обіцяю ти будеш срати й мочитися під себе від такої нестерпної фізичної болі, яку в кошмарі не уявив би, я буду дивитися за кожним твоїм кроком, подихом, поглядом.

Леонардо кивнув.

- Мені нема що втрачати, я вже і так, ворог народу. Як і ви, ви у розшуку, я у розшуку, тому вважаю, нам є сенс далі йти разом.

Юна примружилася і кивнула, після чого підвелася. - А тепер перепрошую, я піду гляну ті матеріали, які так повинні мене шокувати. Та той той жах, який відчула на собі дівчина після побаченого, пройшовся таким відбитком, що Юна відчула мурашки по шкірі, навіть в аугментованій частині тіла. Побачене виб'є дівчину з рівноваги, зруйнує сон. Селена переживатиме той самий емоційний спектр.