Глава 9.3 Пошуки правди, в осередку брехні.

Зупини мене, - бовкнула подавлено Селі.

Віддаляючись від свисту, внутрішній запал, вогонь й злоба дівчини пригасала й топилася в морі подавленних сліз, які вона проковтнула, й намагалася в цей раз не виказувати слабості Юні. Каналізаційні стоки змінювалися на інші й відрізнялися між собою хіба рівнем смороду, кількістю граффіті й температурою. Юнона в якийсь момент зупинилася біля підйому на гору. Металеві прути стирчали зі стіни так, наче їх хаотично повпиндюрювали. Зверху просочувалося світло ззовні, крізь маленькі отвори на люці. Альбіноска скинула недбало дівчину на землю, Селі відкашлялася.

- Пробач, ти просто не розумієш по-іншому, - сказала тремтючим голосом Юна їй.

- А ти мене навіть не намагалася зрозуміти, - нервово відповіла Селена.

Юнона обтрусила свій одяг від пилу.

- Чого не намагалася? Намагалася! Ми прийшли, відхопили на горіхи, єдиний вихід тікати.

- Ти не розумієш просто, що ці засранці руйнують людям життя...

- Розумію, - урвала Альбіноска, - Розумію не менше твого, то й що? Мені всратися, так на кожний блокпост нападати? Є деяка частина вендети в тому, що я роблю, але вона не від обіцянок комусь там далеко, колись, я прагну своєї справедливості для себе, а ти вчепилася за минуле й якесь міржне відчуття справедливості, наче мале строкате дівчисько, час дорослішати й робити те, що потрібно для власного виживання, це саме та причина, чому зараз я вся в імплантах, а тебе навіть вавка може вбити, гонгрена піде і все, ніхто не допоможе, ба більше, всім чхати на це, шукала б допомогу, не знайшла. Тобі дуже пощастило, що я поруч, що я та людина, якій на тебе не начхати. Не без своїх нюансів, але не начхати.

- Досить.

- Дорогенька, не досить, бо хочу прояснити з тобою такі моменти, ми з тобою наче на емоційних гойдалках, то я класна, то кидала, засранка, як ти там мене називала весь цей шлях?

Селена соромно відвернулася, наче дитина, яку вичитують.

- Ось, ось твоя відповідь на мої слова, ти сама усвідомлюєш, що дурню змолола. Тепер поясни будь ласка, якого чорта відбувалося насправді, всі ці байки про плутоній, мені це не цікаво коротше.

- Я колись вбила хлопця, якому обіцяла допомогти в боротьбі з цими "таборами зрощення смерті", - я це так називаю.

Юнона закрила обличчя рукою, ледь стримуючи себе від сміху.

- Пробач але більш безглудної маячні вжитті не чула.

Селена опустила голову.

- Коротше, мала, нам на гору лізти, в двох районах від нас будинок, або принаймні те, що від нього залишилося - Вендетера. Не вздумай зараз, якусь маячню вкоїти, ок?

Селі подавлено кивнула.

- Ну от і добре, - відповіла на це Юна.

Вони вийшли посеред перехрестя. По всьому району стояли камери, літали коптери-шукачі, кожні 50 метрів стояли блокпости, ходили патрулі. Селена оцінивши ситуацію, подивилася зі скривленим обличчям на Юну: "Ти серйозно?", шопотом бовкнула та. Юнона знизила плечима.

- Тут ще небезпечніше, ніж там, де ми були. Може ще через каналізацію підберемося ближче? - продовжила Селена.

- Я ехолокатором перевірила підземку. Зараз біля виходів до Вендетера тас вже чекають, тому треба було знайти інше місце. Це саме безпечне. - відповіла та. - Скільки в тебе патронів?

Селена стягнула магазин, після чого відкопала під купою тканин патронаж, в якому стирчав один магазин.

- Один з половиною.

Юна кивнула. Та подалася навпочіпках до потесаного тротуару й сховалася в тіні провулку, між наближеними один до одного нетрями. Махнула рукою Селені "пішли".

Селі тишком вибралася з люку й тим же самим кроком подалася за Юною.

- Ти не вздумай камери ламати. - сказала Альбіноска.

Селена глянула на неї як на навіжену.

- Чого це?

- У них по ту сторону свій мережник сидить, тебе просто накриє, паралізує, і сюди прийде дружина, від тебе мокрого місця не залишиться. Це по-перше, по-друге, якою б ти професійною мережнецею не була, у військових стоять запобіжники. Якщо накриється один дрон, один автомат, один військовий, чи хоча б камера, всі одразу прознають про це, й побіжать по гарячих слідах.

Селена потерла потилицю й кивнула.

- Що це значить? - перепитала невпевнено Юна.

- Зупинила мене від необачного кроку. - відповіла мала.

- Так, ок, тепер підемо, бо нас як мінімум вже засікли, камера на перекресті бачила, що ми тут.

Мережнеці подалися між тісними провулками по під нетрями й зупинилися на стику двох районів Віа Дардагеллі й Демара Лі Тортеллі. Вже за поворотом був будинок Вендетера. Юнона визернула з під будівлі, оцінила ситуацію й повернулася до Селени.

- Мала, готова?

- Так.

Юнона озирнулася по сторонам, закрила очі, потім відкрила їх. Вони налилися золотом, вона дуже швидко проговорила наступні слова:

- Їх там дуже багато, ситуація наступна. Ми прориваємося боєм, бо там по-іншому не вийде. Ти стій тут, відстрілюйся з-під укриття, і працюй по провулку, бо там вже просуваються. Я відбиваюся від армії й пробиваю зелений коридор, через який ти побіжиш до СВПС. Швидко підключаєшся, скачуєш дані, і валимо зі всіх ніг до чорта.